Історія Прихованих Фотокамер ч. 1/3

Фотозйомка. Її історія трохи довша з наш університет (що чимало). Перші світлини датуються 1826 і 1832 роками відповідно. Проте коли діяльність фотографа зуміла стати досить непримітною для таємного спостереження? Цього місяця ми розкажемо про чотирьох чоловіків, кожен із яких показав небачене ХІХ століття – квапливе, вуличне, непідготовлене.

Справа в тому, що від середини 1880-х західний ринок наводнюють портативні камери. “Коробочка від Кодака” стала апогеєм компактності та дешевості. Ще до неї багатьом підприємцям стало очевидно наступне: мале можна легко приховати, а відтак зробити грою, за яку і платити будуть ладні більше.

Відтак, на ринку постають приховані камери. Одна цікавіша за іншу. До прикладу, фото-пістолет (1882) розроблений тією ж людиною, що здогадалася зняти на відео падіння котів (аби подивитися, як ті приземляються на лапки). Камеро-годинник (1886) і книго-камера (1892) чудово вписувалися у антураж пізніх денді (їх ще звали “дьюд”, як Лебовські з однойменного фільму). Demon Detective Camera узагалі презентації не потребує (подекують, що тираж склав 100 тисяч екземплярів).

Але героєм розповіді наразі стане Камера-пакунок від Маріона (оригінально Marion’s Parcel Camera). Презентована Ф. Брауном у вигляді посилки. Як і більшість камер того часу – з двома варіаціями. Дешевша за 3 фунти, а дорожча (так звана “покрита”) за 4. Фото-пластини до неї зберігалися у м’яких сумках, а всередині камери знаходилися у спеціальній щелині без доступу світла. Відтак, фотографувати можна було і вдень. Розміри пластин – 4.25 х 3.25 дюймів, а діаметри фотографій – від 2 з половиною до 3 з половиною сантиметрів кожна. Своєрідний “автофокус” робив цю красуню безцінною – на відстані більше 6 футів зображення виходило дивовижне (завдяки магічним “ferro-prussiare” чи “blue” фотопроцесам).

Залишимо складну технічну волокиту та перейдемо до безпосереднього полювання. Нашого персонажа звати Артур К. Сьєр – уродженець Австралії (місто Сідней), доволі молодий (27 років). В принципі, він був далеко не єдиним багатієм-диваком, який вештався біля гавані Ціркулар Куей (наразі колишній робочий порт). Любителів познімати на камеру оточення тоді водилося чимало, проте дещо його вирізняло – наявність цієї камери та справжній хист. Якого не міг не помітити брат Уолтер.

Уолтер Сьєр познайомив родича з художником Філом Меєм. Котрий, у свою чергу, волів одержати зображення людей “у русі, живих, справжніх”. Відтак, Артур взявся за роботу. Певно роботу мрії, адже полягала вона у тому аби вештатися містом та знімати люд, котрий нічого не підозрює (якщо хтось бажає більше дізнатися про співпрацю двох “художників” – камери та пензля – то почитайте статтю “Phil May and his photography” у Австралійському журналі від 1908 року).

Наразі в мережі можна знайти інстаграм-акаунт @arthursyer, де викладено кільканадцять фотографій. Також чимало зображень на ресурсі flickr (користувачі якого допомогли віднайти місця зроблених кадрів). Ну, а для особливо затятих Індіан Джонсів рекомендуємо відвідати Державну бібліотеку Нового Південного Уельсу (Австралія), де зберігається близько 170 фотокарток (біля 50 надано організацією Crowd Source). Остання масштабна виставка проходила з 4 квітня по 23 серпня 2015, там же. Під назвою Crowds (куратор Марго Райлі). 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Tagged , , .

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *