Австрійське Евіденсбюро

Цього разу, увага буде прикута до діяльності так званого Евіденцбюро протягом 1859 року. Справа в тому, що саме тоді австрійська служба розвідки вперше мала змогу зарекомендувати себе на “полі бою” в буквальному та переносному значеннях.  На жаль, провально.

Австрійська монархія започаткувала “бюро доказів” для збору різного роду доказів (Капітан Очевидність) ще у 1850 році. За класикою жанру штаб-квартира була розташована у Відні. Проте діяли агенти у багатьох містах. Леон, Марсель, Париж, Тулон та посольства у Берні, Брюсселі, Женеві, Франкфурті. Складалася розвідка з офіцерів Генерального штабу, котрі працювали навіть у мирний час. Першим очільником призначено Антона фон Каліка.

Антон походив із Богородочан (сучасна Івано-Франківська область). Брав участь у придушенні повстань (1849, “Весна народів”, та 1849, угорське), через що одержав ряд відзнак. Зокрема, підвищення до нового чину та керівну посаду у розвідці. Поступово йому навіть надали титул ‘ріттера’ (лицаря). Але роком пізніше починаються проблеми.

Австро-італо-французька війна (звикайте, далі тільки такі довгі назви конфліктів). Також відома як Сардинська війна. Справа в тому, що Австрія вимагала від королівства Сардинії припинити мілітаризацію. Відповідь була однозначною. А враховуючи на протекторат Франції на ситуацію відреагував Наполеон ІІІ зі словами: “Шкода, що наші з Вами відносини заходять у глухий кут”.

Події розгорталися досить швидко – менш як за третину року бойові дії завершилися. І відбулося це далеко не на користь німецькомовних. Справа в тому, що у Відні не вірили у великі масштаби французького війська, допоки ті не вторглися у П’ємонт. На 20 квітня 1859 Генеральний штаб очікував, що у розпорядженні французів буде 261 батальйон та ще ряд техніки. Також була думка, що частину становили би депо-батальйони, некомбатанти та залізнодорожне обладнання тощо. Відтак, кількість батальйонів зростає до 287, проте однаково – значна частина техніки має піти під списання, а молоді до бою не готові. Однак, сталося не як гадалося. Аби дізнатися більше – зверніться до праці “Der Krieg in Italien. 1859” (рік написання 1872). 

Також проблемою стала підтримка росіян. Вони виступили на явному боці французів, підписавши документ про нейтралітет у цій війні. На кордонах, у свою чергу, стояли корпуси для часткового стримування австрійців. Навіщо? Подейкують, що через реваншизм. Адже в одній із попередніх війн (Кримській) Австрія стала зрадницею. Та й відносини з Францією налагоджувалися, тож доцільним було закріпити цей процес.

Важливо те, що навіть у буденному житті фон Каліка, голови розвідки, сталася трагедія. 11 листопада того ж року помирає його донька Марія Антонія. Їй було лише 7.

Проте час йшов. Антон стає генерал-майором та командує бригадою у австро-датсько-прусській війні. Логічно, що гіркота втрати поступово слабне.

Невдачі самого Евіденсбюро не стали марними. Австрійська розвідка розповсюдилася і на Росію (Санкт-Петербург), і на Пруссію (Берлін), і на Італію (Флоренція, Верона, Фріулі). Фактично, по завершенню Рісорджименто австрійці не зводили очей із цієї країни. Адже відцентрові настрої на кордонах – це справа критична. Особливо коли Вас називають ‘клаптиковою імперією’ (утворення двоєдиної монархії було вже не за горами).

Також у жовтні 1859-го було розпущено Верховне командування. Новий військовий міністр мав широкі повноваження. Оскільки штаб Генерального квартирмейстера теж підпорядковувався йому, то тепер він повністю керував організацією та проведенням операцій. Сама розвідка стала частиною цієї `k.u.k.-ушки` (kaiserlich und königlich – імператорський та королевський).

Насамкінець, діяльність австрійців стала результатом появи конфедерації, під назвою Швейцарія. Чи мала остання спецслужби, як вони діяли та й таке інше розглянемо разом із Вами, любі читачі, у наступному пості. 

Автор: Андрій Чуян

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Tagged , , .

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *