Операція «Коломбо»

Як Чилі позбулась лівої опозиції

1960-1990-ті роки для Латинської Америки були добою авторитарних режимів та військових хунт, які підтримували свій авторитет та політичну «стабільність» за допомогою силового блоку, фактично фізично розправляючись з будь-яким проявом опозиційності до правлячого режиму.

Після військового перевороту 1973 року у Чилі владу захопили військові на чолі з А. Піночетом. І хоча у країні почалися позитивні економічні перетворення, нова влада рішуче розправлялася з будь-яким опозиційним рухом, особливо це стосувалося соціалістів та комуністів. На кінець 1974 року військова диктатура на чолі з Піночетом вже відкрито критикувалася на міжнародному рівні у зв’язку з систематичними порушеннями прав людини, включаючи неправомірні затримання, тортури та сотні зниклих ув’язнених, які були засуджені з вересня 1973 року.

У листопаді Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалила резолюцію, що закликала до «відновлення основних прав людини і основних свобод в Чилі», а через місяць — заключну доповідь Міжамериканської комісії з прав людини. Група слідчих, що була відправлена Організацією американських держав підтвердила, що військовий режим здійснив «дуже серйозні порушення прав людини». Розуміючи, що ООН буде тиснути на Чилі і в першу чергу на нього самого через низку опозиційних сил та напівлегальних громадських організацій , А. Піночет вирішив покінчити з опозицією рішучими методами.

І. Початок планування та її хід

Численні скарги на катування та зникнення громадських і політичних діячів у Чилі, а також постійні доповіді ЦРУ про стан політичної системи, почали породжувати опозицію військовій диктатурі в Конгресі США. В результаті, у жовтні 1974 року, Сенат США з ініціативи сенатора-демократа Т. Кеннеді відмовився надавати військову допомогу Чилі на суму понад 20 мільйонів доларів, а пізніше, в січні 1975 року, створив «Окрему комісію сенату Сполучених Штатів з вивчення урядових операцій в області розвідувальної діяльності». Її мета — розслідування законності розвідувальної діяльності ЦРУ і ФБР після Уотергейтського скандалу і одним із пунктів стало розслідування таємних дій ЦРУ у Чилі, у тому числі — роль американських спецслужб в перевороті проти С. Альєнде. Розуміючи про можливі наслідки, DINA (Управління національної розвідки Чилі — чилійська політична поліція, створена після військового перевороту 1973 року; керівник — полковник М. Контрерас, заступник – Р. Ітурріага) протягом перших місяців 1975 року почала розробляти стратегію, щоб переконати національну і міжнародну громадську думку у відсутності або мінімізації чисельності зниклих в’язнів, яка полягала у систематичному приписуванні зниклих жертв внутрішніх політичних сварок, які були типовими для лівих сил, зокрема і Революційного лівого руху (РЛР). Створення та просування цих новини в чилійській пресі було покликане підтримати позицію уряду: що у Чилі немає зниклих без вісти або затриманих внаслідок політичних переслідувань з боку влади, і що дані особи, що знаходяться у розшуку на вимогу їх родичів, по факту втекли з країни. Кампанія по дезінформації була організована А. Пуга Каппом, керівником відділу з цивільних питань військової хунти і начальником відділу психологічних операцій DINA, який відповідав за надання національним та іноземним журналістам повідомлень для преси, щоб приховати злочини 119 зниклих затриманих. Він в той час був також оглядачем для видання La Segunda під псевдонімом «Alexis» [1].

М. Контрерас, голова DINA

16 квітня 1975 року на вулиці Сармієнто в Буенос-Айресі було знайдено понівечене тіло, при якому було посвідчення особи, яке ідентифікувало його як чилійського інженера-хіміка Д. Сілбермана. Він був членом Комуністичної партії і був генеральним менеджером Cobre Chuqui до перевороту 1973 року. Потім відбував тринадцятирічний тюремний термін у в’язниці Сантьяго за порушення Закону про державну безпеку після того, як його засудив військовий трибунал. З тих пір коли його було викрадено 4 жовтня 1974 року агентами DINA, його місцезнаходження було невідоме. Тільки через декілька років колишній агент Е. А. Клавель зізнався, що цілеспрямована поява Д. Сілбермана в Буенос-Айресі було внаслідок операції під кодовою назвою «Коломбо», організованою Р. І. Нойманом, щоб представити опозиціонера в якості «чилійського підривника» в Аргентині [2].
У наступні місяці головні чилійські газети почали публікувати розповіді про «зниклих», які «виявилися» живими і знаходяться за межами Чилі. 13 червня 1975 року газета La Tercera опублікувала замітку під назвою «Чилійські екстремісти тренуються в Тукумані», в якій підкреслювалося, «що серед екстремістів є велика кількість елементів з РЛР та інших марксистських груп, які публічно визнані як зниклі». В той час інші чилійські ЗМІ опублікували в ті дні такі заголовки, як «Чилійські екстремісти проходять підготовку в партизанах» (La Segunda, 12 червня), «Перехід збройних комуністів в Чилі» (El Mercurio, 16 червня) та «екстремісти переходять кордон» (Las Últimas Noticias, 16 червня)[3].

У перші дні липня чилійська влада раптово скасувала візит до Чилі Комісії ООН з прав людини, запланований на 11 липня, метою якого було розслідування скарг про порушення прав людини. За заявою уряду, мова йшла не про скасування, а про «відстрочку до більш відповідного моменту». У той же день, 11 липня, коли спочатку повинна була прибути комісія, в місті Пілар, що на півночі від Буенос-Айреса, були знайдені два тіла, спалені всередині автомобіля, пізніше їх вдалося впізнати – це були Х. Роботема і Л. Гендельман, що були членами РЛР, котрі були затримані як критики політичного курсу, а потім за нез’ясованих обставин зниклими з 1974 року. На обох тілах було знайдено шматки тканини з написом: «Виключений з РЛР. Чорна бригада». Через вісім днів з’явилося ще одне тіло, в якому впізнали Х. К. Перельмана, котрий був затриманий в Сантьяго і вважався зниклим з 20 лютого 1975 року.

ІІІ. Інформаційна кампанія

Тим часом аргентинське видання Lea яке знаходилося у Буенос-Айресі, 15 липня опублікувало список з 60 «чилійських екстремістів, що знищені їх власними товаришами по політичній лінії» в Аргентині, Колумбії, Венесуелі, Панамі, Мексиці і Франції. Газета Novo O’Día з Курітіби (Бразилія) повідомила про вбивство 59 опозиціонерів в «зіткненнях з аргентинськими урядовими військами в Сальті».

Ґрунтуючись на повідомленнях двох іноземних видань та телеграмм агентства Юнайтед Прес Інтернешнл (UPI, одне з найбільших інформаційний агентств США) в яких повідомлялося про виявлення обвуглених тіл в Буенос-Айресі, провідні видання в Чилі наступного тижня почали тиражувати новини про ці «передбачувані зіткнення» з заголовками такі як «Різанина серед комуністів – грубий маневр проти Чилі» (La Tercera, 16 липня), «В РЛР проходить кривава внутрішня вендета» (Las ltimas Noticias, 16 липня), «Жорстока боротьба між чилійськими марксистами» (La Segunda, 18 липня), «Виявлено 60 убитих ралістів – страчені своїми товаришами» – (El Mercurio, 23 липня), «РЛР вбив 60 своїх людей» (La Tercera, від 23 липня), тощо.

Ще через кілька днів El Mercurio написав на своїй редакційній сторінці про те, що іноземні політики і журналісти, які часто задавалися питанням про долю цих членів комуністичної опозиції і звинувачували уряд у зникненні багатьох з них, тепер отримали пояснення, хоча продовжують недовіряти офіційній владі. Видання вказувало, що ці особи стали жертвами «своїх власних методів, винищені своїми товаришами, кожен з них з трагічним красномовством вказує на те, що жорстокі люди в кінцевому підсумку стають жертвами сліпого і невблаганного терору, який вони провокують і, що опинившись на цьому шляху, ніщо і ніхто може їх зупинити».

Новина у виданні O’Día про знайдені тіла вбитих.

Незважаючи на інтенсивну інформаційну кампанію, поступово почалося розповсюдження та продукування серйозних сумнівів у поданій інформації, що була опублікована національними чилійськими ЗМІ.

По-перше , іноземні видання, а також ті хто намагався дотримуватися певних стандартів у самій Чилійській державі виявили, що виданням O’Día і Lea були недостатньо відомими (особливо за кордоном), і тому яким чином списки зниклих опинилися у них.

По-друге, при висуванні звинувачень у дезінформації та можливої причетності вони стали об’єктом апеляцій ампаро (оскарження законності арешту в суді) через відсутність тіл а також відсутності нової інформації. В той же час сусідні держави при докладній перевірці почали заперечувати існування збройних зіткнень з «партизанами». Міжнародні ЗМІ, такі як la Time і New York Times піддали під сумнів офіційну версію, підтримувану військовою хунтою. Паралельно родичі Х. Роботема і Л. Гендельмана після поїздки в Буенос-Айрес заперечували, що тіла, знайдені в столиці Аргентини, належали їм. El Mercurio в новій редакційній статті, опублікованій 3 серпня, неохоче підтвердив, що дана справа має безліч сумнівних даних і що необхідно докачатися більш конкретних відповідей від офіційної чилійської влади.

1 серпня Комітет зі співробітництва заради миру подав до Верховного суду Чилі клопотання про призначення міністра для відвідування тих осіб, які були затримані і вважались зниклими без вісті під час арешту. Представники Комітету наполягали на тому, що у зв’язку з поширенням нової інформації з різних джерел необхідно знати, місце перебування цих людей, особливо це стосувалося інформації про 119 чилійських опозиціонерів-комуністів які загадковим чином загинули в Аргентині. Проте через два місяці вища судова інстанція відхилила це клопотання. Незважаючи на суттєві сумніви, А. Піночет наполягав на версії внутрішньополітичного протистояння між комуністами і критикував спробу виявити правдиву інформацію як наклепницьку кампанію за кордоном проти військового режиму. 20 серпня, під час церемонії в Сан-Бернардо, присвяченій народженню національного героя Чилі Б. О’Хіггінса, глава військової хунти, генерал А. Піночет офіційно послався на справу 119-и,оголосивши що почнеться всебічне «розслідування» з приводу загибелі зазначених осіб, однак по факту ніяких кроків, звісно , не було зроблено.

1 грудня 1977 року, через два роки після фальшивих публікацій, посол Чилі в ООН С.Дієз заперечував в Генеральній Асамблеї ООН існування зниклих без вести в’язнів і наполягав на версії уряду, що така значна кількість жертв сталася в результаті внутрішніх розбірок між членами РЛР, які «самі вичищали» свої ряди, або вони були ліквідовані як засланими диверсанти іншими спецслужбами. Тільки після повалення військової хунти стали з’являтися конкретні деталі проведення спецоперації, причому деякі питання і на сьогодні лишаються нез’ясованими. Відомо, що за вказівкою глави DINA М. Контрераса, таємною ліквідацією та зачисткою доказів займалася спеціальна група Бригада Лаутаро, що наразі є однією з сил спецпризначення. Одночасно відповідні особи займалися інформаційною кампанією, щоб запевнити суспільство Чилі та міжнародну спільноту у непричетності військової хунти до «знайдених» жертв.

IV. Розслідування та наслідки

Перші спроби розслідувати операцію «Коломбо» почалися незабаром після падіння диктатури в 1990 році, проте доказів злочинів було зібрано небагато. Загалом головним наслідком операції «Коломбо» було вбивство 119 опозиційних політичних та громадських діячів. Переважна більшість з них були членами Революційного лівого руху (РЛР). Однак були також представники Комуністичної партії Чилі, Соціалістичної партії — Movimiento de Acción Popular Unitaria (MAPU), Комуністичної ліги Чилі та члени Християнсько-демократичної партії та частина безпартійних, які займалися лише публіцистичною або громадською діяльністю. Дев’ятнадцять жертв були жінками, наймолодшій з них Джуі, на момент арешту було 19 років, а двом старшим — 34. Тринадцяти з них ще не досягли 25 років, а іншим було менше 30.

У вересні 2005 року Верховний суд Чилі почав розслідувати причетність Августо Піночета до цієї операції і ухвалив рішення зняти з нього недоторканність, доручивши судді провести розслідування. У листопаді 2005 року прокурори заявили, що призначені судом фахівці у справі стосовно операції «Коломбо» прийшли до висновку, що, хоча він страждав легкою формою слабоумства, був достатньо здоровий, щоб постати перед судом. З цієї нагоди А. Піночет на очній ставці зустрівся з главою DINA М. Контрерасом, який вважав його відповідальним за операцію.

До того ж, останній сприйняв очну ставку як обставину, що зменшує термін майбутнього можливого покарання. У грудні 2005 року було встановлено, що А. Піночет був визнаний дієздатною особою і може бути притягнений до відповідальності судом. Однак Піночет помер 10 грудня 2006 року так і не будучи засудженим. Тільки під час судових процесів стало відомо, що цей акт спецслужб був лише одним із небагатьох заходів більш масштабної операції, котру проводили спільно спецслужби всіх авторитарних режимів Південної Америки по знищенню опозиційних політичних і громадських сил.

У 2005 році родичі загиблих в операції, попросили у Чилійської асоціації журналістів коротку інформацію про участь задіяних засобів масової інформації у проведенні спецоперації «Коломбо». У своїй 35-сторінковій постанові, опублікованій в березні 2006 року, суд з етики профспілки наклав санкції на Ф.Д. Пальму, колишнього директора Las Ultimas Noticias, і А.Г. Еспінозу, колишнього директора громадської цензури. Також було покарано журналістку El Mercurio Б.У. Гомес тримісячною дискваліфікацією, а журналістку La Segunda М.Г. Гаррідо було виправдано. У резюме також були визначені обов’язки Р.С. Еспехо і М. Карнейро, колишніх директорів El Mercurio і La Segunda, відповідно, вони були засуджені на різні терміни позбавлення волі [4].

Список використаних джерел:

  1. Lucía Sepúlveda Ruiz. 119 de nosotros. LOM ediciones, 2005.
  2. Harries, Elizabeth. La prensa sin fe de erratas: El caso de los 119 según El Mercurio. En Claudia Lagos, ed. El diario de Agustín. Cinco estudios de caso sobre El Mercurio y los derechos humanos (1973-1990). 2009.
  3. Escalante, Jorge. Operación Colombo, el montaje más grande de la dictadura militar. La Nación (Santiago). 2005.
  4. Fallo Tribunal de Ética del Colegio de Periodistas de Chile. URL: http://ciperchile.cl/wp-content/uploads/fallo-colegio-de-periodistas.pdf

Автор: Дмитро Лагоша

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Tagged , , .

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *