Операція «Альхесірас»: як диверсантів прийняли за кримінальників

Або аргентинська помста за крейсер «Генерал Бельграно»

У будь-якій війні існує два фронти. Перший — офіційний, де відбуваються бойові операції військових сил з використанням авіації, флоту, спеціальних військ та інший фронт боротьби — диверсійних, розвідувальних груп та агентств спецслужб. XX ст. подарувало людству не тільки ядерну зброю, доктрину маневрової війни, але і широкі можливості для диверсійних акцій. 2-го травня 1982 року у розпал Фолклендської війни між Аргентиною та Великою Британією, британський підводний човен «HMS Conqueror» залпом з трьох торпед (дві з які попали в ціль) потопив аргентинський легкий крейсер «Генерал Бельграно». Ситуація ускладнилась тим, що на той момент аргентинські кораблі перебували за межами 200-мильної військової зони, що була оголошена Великою Британією як зона бойових дій і що кожне військове судно, що знаходиться в межах 200-мильної зони буде потоплено. Цей інцидент призвів до резонансу, проте Велика Британія заявляла, що дії були цілком правочинні.

1. Планування та розробка операції

Аргентинська влада і особливо військова еліта жадала помсти за втрату військового корабля і тому було вирішено відповісти більш жорсткішим методом — за допомогою спецслужб та диверсії. Ще раніше планувалося відправити диверсійну групу для завдання ударів по британським військовим базам. План операції був задуманий Головнокомандуючим Військово-морських сил та членом Національного процесу реорганізації Аргентини Х.Анайєю, котрий також і безпосередньо керував нею в подальшому. Розробка плану була надсекретною і спочатку Х.Анайя залучив тільки розвідку ВМФ, лише згодом для забезпечення конспірації та «легенди» диверсантів підключилися й інші спецслужби. Разом з адміралом Е.Гірлінгом, головком ВМФ на таємному засіданні з главою держави обґрунтував ідею проведення удару по Королівському флоту в Європі оскільки, як вважали аргентинські військові, це найбільш вразлива зона і поки йде війна за Фолкледи вся військово-політична увага буде зосереджена саме на них.

Спочатку планувалося завдати удару по іміджу держави зсередини або розхитати напружену внутрішню ситуацію в країні, оскільки не всі громадяни Британії підтримували курс М.Тетчер. Серед можливих методів, які розглядали, було проведення демонстрацій або страйків, але потім з’ясувалося, що у Сполученому Королівстві діяльність аргентинських «спеців» буде швидко помічена і в підсумку операцію було вирішено провести в Іспанії. Там диверсійна група могла легше пройти непоміченою під виглядом туристів. Але основним стимулом було те, що у Гібралтарі базувався Королівський військо-морський флот і ціллю було підрив, щонайменше, одного військового корабля. Цікавим фактом є те, що британська контррозвідка дійсно не чекала удару в цьому місці і не зосередила достатньо уваги у Південній Європі. Операцію назвали «Альхесірас», за назвою розташованого неподалік від Гібралтару іспанського міста.

Керівником операції було призначено Г.Росалеса, колишнього морського офіцера і співробітника військово-морської розвідки за сумісництвом. Він відповідав за фактичне розміщення дистанційних мін, проте безпосередньо не брав участі у проведенні диверсії. Учасниками операції стали троє колишніх членів пероністської міліарної організації «Монтонерос», що займалася партизанськими методами боротьби. Незважаючи на певні репресії з боку правлячої хунти, їх переконали взяти участь у операції в обмін на амністію та винагороду. Лідером аргентинських «командос» став М.Ніколетті, фактично терорист, диверсант, водолаз та фахівець з підводних вибухових пристроїв.

Максимо Ніколетті

М.Ніколетті народився в Пуерто-Мадріні на березі Аргентини і ще у юності став досвідченим дайвером. Його батько під час Другої світової війни служив у підводній бригаді ВМС Італії, потім займався промисловою діяльністю у сфері підводного плавання. На початку 70-их років М. Ніколетті приєднався до “Монтонерос” і брав участь у різних як протестних так і відкрито терористичних акціях у містах. 1 листопада 1974 року М. Ніколетті заклав бомбу з дистанційним управлінням під яхту начальника поліції Федеральної поліції Аргентини А. Вільяра, котрий під час вибуху був убитий разом зі своєю дружиною.

22 вересня 1975 року, М. Ніколетті підклав під корпус есмінця ARA Santísima Trinidad вибуховий заряд, поки він перебував у порту в Буенос-Айресі, що спричинило його занурення. Пізніше М. Ніколетті був заарештований сумнозвісним оперативним підрозділом Grupo de Tareas 3.3.2 спеціальної Школи військово-морського флоту, котрі зазвичай займалися і політичними репресіями, але він уникнув серйозних покарань, оскільки почав співпрацювати з діючим режимом. Незабаром, завдяки вдалій співпраці та отриманого досвіду, його за власним бажанням відправили для здійснення диверсійної атаки на чилійський корабель, у зв’язку з напруженістю між Чилі та Аргентиною, що сталася через претензії обох держав за володіння прилеглими островами у Бігльській протоці. Зрештою ця атака не була здійснена – конфлікт між Чилі та Аргентиною було вирішено мирним шляхом, але згодом М. Ніколетті був відправлений до Венесуели як нелегальний шпигун, де його викрили і йому довелося повернутися в Аргентину. Незабаром він оселився у Флориді, причому достеменно невідомо це була його власна ініціатива «відійти» від справ, чи все-таки завдання спецслужб. Отримавши звістку про вторгнення Аргентини на Фолклендські острови, він негайно зв’язався з аргентинським урядом і запропонував свої послуги як професіонала-диверсанта, згодом отримавши схвальну відповідь, М. Ніколетті було наказано повернутися до Буенос-Айресу.

Двома іншими диверсантами були А.Латорр та ще один, який до сьогоднішнього дня продовжує залишатися анонімним. Обидва брали участь з М. Ніколетті в попередніх диверсійних операціях. У разі захоплення їх контррозвідкою.

Згідно плану операції, офіційно Аргентина заперечуватиме, що диверсанти належать до її спецслужб. Диверсанти мали сказати, що вони є аргентинськими патріотами, які діють самостійно і за власні кошти. Також вони отримали наказ не робити нічого, що могло б нашкодити Іспанії або привернути увагу її контррозвідувальних органів, а після відповідного наказу від Х.Анайя — потопити британські військові судна і повернутися непомітно тим же маршрутом. Плануючи операцію, керівництво розвідки розуміло, що придбання або виготовлення вибухових речовин в Іспанії виявиться занадто складною справою і тому дві морські міни з прикрученими детонаторами було вирішено доставити до Іспанії дипломатичним пакетом і згодом, через новостворену резидентуру, доставити до диверсійної групи коли ті прибудуть до Іспанії. Для цього були придбані італійські міни і, як було заплановано, відправлені в Іспанію дипломатичними каналами.

2. Від Франції до південного узбережжя Іспанії

Іспанія тоді готувалася до проведення майбутнього чемпіонату світу з футболу 1982 року і тому поліція отримала наказ зберігати особливу пильність щодо будь-якої підозрілої або терористичної діяльності. Офіційна влада наголошувала, щоб усі залишались пильними і за будь-якої підозрілої активності повідомляли поліцію, особливо в туристичній галузі. Перед вильотом диверсантами видали підроблені аргентинські паспорти під фальшивими іменами та позначили фальшивими штампами про в’їзд до Іспанії. Це було зроблено для того, щоб аргентинський уряд міг заперечити свою причетність у разі провалу операції. Відомо ім’я особи, яка виготовила фальшиві документи — ним виявився В.Бастерра, теж колишній опозиціонер-диверсант.

24 квітня М.Ніколетті та А.Латорр вилетіли з Буенос-Айреса до Парижу, де паспорт останнього викликав підозри у французьких прикордонних органів, але їм було дозволено продовжувати подорож до Малаги. Хоча в багажі диверсанти мали військове дихальне спорядження замкнутого типу, їм вдалося пройти митний контроль Іспанії не викликаючи підозр. Маючи значну суму грошей (у валюті США), вони платили за все готівкою.

Згодом, по приїзді, оселилися в готелі в Естепоні і кілька днів проводили розвідку району, після чого поїхали до Мадрида на орендованій машині щоб зустріти Г.Росалеса та агента «Марчіано» (оперативний псевдонім четвертого учасника). Потім, орендуючи вже два автотранспорти і перебуваючи в Мадриді, диверсанти поїхали до офісу військово-морського аташе Аргентини аби забрати міни.

Перебуваючи в Іспанії, група диверсантів щодня спілкувалась телефоном з військово-морським аташе посольства Аргентини в Мадриді, який у свою чергу, передавав інформацію до Буенос-Айресу. До місця призначення (Гібралтару) їхали автомобілями і М. Ніколетті був в якості розвідника. Спочатку група добиралася по головних дорогах, проте у зв’язку з інцидентом з патрульними поліцейськими, котрі побачили в одному з автомобілів незрозумілий предмет (але не здогадалися, що це була міна), вимушена була їхати менш помітними шляхами.

Прибувши до Альхесіраса, вони забронювали номери окремо в трьох різних готелях міста і надалі доволі часто їх змінювали протягом наступних декількох тижнів. Вибухівку зберігали в одній з машин, а дві інші використовували лише для пересування. Перші декілька днів диверсанти обстежували затоку Альхесіраса у пошуках найкращого місця для входу у воду і спостереження за морським рухом у Гібралтарі та поза ним.

Вид на затоку Альхесірас.

Британська контррозвідка і справді не допускала можливості, що аргентинські диверсанти зможуть якось нашкодити їхній військовій базі у Гібралтарі, а тому в охороні були два лише сторожові пости і лише один невеликий патрульний корабель Королівського морського флоту патрулював води порту.

Для виконання завдання був придбаний надувний човен, аби перетнути частину затоки, а також телескоп та рибальські снасті для приховування справжньої діяльності. План полягав у тому, аби о 18:00 човном дістатися стоянки кораблів, поставити міни близько опівночі та відплисти приблизно до 05:00, згодом виїхати на північ до Барселони, перетнути Францію, Італію і звідти летіли назад до Аргентини.

Спочатку диверсанти хотіли закласти міни та потопити британський тральщик, коли він увійшов у Гібралтар, але Х.Анайя вважав, що ціль не вартує тих зусиль. Через декілька днів М.Ніколетті запропонував потопити великий нафтовий танкер, який не належав Великій Британії і таким чином заблокувати порт Гібралтару, але керівництво знову відмовило, оскільки розлив нафти та екологічна катастрофа можуть викликати обурення в Іспанії, особливо це могло зашкодити туристичній галузі і викликати певні підозри у британців.

Тиждень диверсанти продовжували зміну готелів та поновлення прокату автомобілів. Нарешті ціль було визначено — фрегат HMS Ariadne, що прибув до Гібралтару 2 травня 1982 року, але Х.Анайя знову відмовив в дозволі атакувати у зв’язку з тим, що президент Перу Ф.Белаунде склав всеосяжний мирний план і військове керівництво Аргентини вважало, що це може забезпечити мирне вирішення конфлікту, а диверсійний акт у Гібралтарі проти Великої Британії може значно погіршити ситуацію. Після потоплення аргентинського крейсера ARA General Belgrano, 3-го травня М.Ніколетті нарешті отримав дозвіл на проведення диверсійної операції орієнтовано на 31 травня.

3. Несподіваний провал та подальша депортація

4-те травня стало вирішальним днем. А.Латорр і Г.Росалес пішли в агентство з прокату автомобілів, щоб продовжити оренду ще на тиждень. Власник орендного бізнесу М.Рохас помітив, що один з чоловіків мав при собі ключі від автомобілів, орендованих в інших компаніях, що займаються прокатом автомобілів, клієнти завжди платять готівкою, використовуючи долари США і що вони ніколи не попереджають, коли прийдуть наступний раз. Все це разом викликало у власника бізнесу викликало підозри. Рохас повідомив поліцію, яка попросила його зателефонувати їм наступного разу, коли чоловік зайде і спробувати його затримати поки вони не прибудуть. Згодом, надійшов дзвінок у якому М.Рохас повідомив поліцію про повернення підозрілих осіб і їх згодом арештували. Потім поліція вдерлась до номеру готелю де спали М.Ніколетті з поплічником арештувавши і їх. Спочатку у поліції вважали, що затримані є представниками кримінального бізнесу, але незважаючи на наказ не видавати себе, М.Ніколетті заявив, що вони насправді аргентинські диверсанти.

Існує ще одна версія пов’язана із затриманням. І вона полягає у тому, що французька поліція ще у Парижі помітила фальшиві документи і сповістила іспанських колег про підозрілих осіб, яких також могли ідентифікувати як кримінальників. Іспанські поліцейські спочатку не повірили диверсантам вважаючи, що «контрабандисти» просто жартують аби виправдатися, але після обшуку в номерах готелю, де жили аргентинці і вилучення диверсійного спорядження вони зрозуміли, що справи набагато серйозніші.

На складах військово-морської бази Гібралтару зберігалися не лише звичайні, але і боєприпаси зі спеціальними бойовими частинами (атомними зарядами), тому іспанці не розуміли яка справжня ціль: кораблі чи ядерний вибух під носом у британців?

Міністр внутрішніх справ Іспанії Х.Росон доручив начальнику поліції М.Каталані тримати в у таємниці затримання аргентинців. Іспанський уряд вирішив вислати диверсантів без переслідування та санкцій, щоб уникнути розголосу. Поліції було наказано доставити арештованих до Малаги та підготувати до депортації, але згодом їх тихо перевезли до Мадриду та вислали на Канарські острови під опікою поліції, де згодом не проводячи допитів депортували до Буенос-Айреса.

Річ у тім, що Іспанія нещодавно приєдналася до НАТО і уряд вважав за краще не створювати напруженості з Британією та Аргентиною. Тому і було вирішено без зайвого розголосу зам’яти справу. Всю операцію тримали в таємниці, а іспанській поліції було наказано знищити всі пов’язані з нею докази та свідчення. Лише через десятиліття Іспанія наважилася розкрити певні дані та офіційно підтвердила інформацію стосовно затримання аргентинських командос.

Після депортації групи, Г.Росалеса за провал операції відправили до в’язниці, інші учасники дивом залишилися на свободі, проте назавжди були звільнені зі служби. Офіційно Аргентина відхрестилася від того, що її агенти проводили у Гібралтарі якійсь дії проти Великої Британії чи Іспанії, але повністю цей інцидент вони утаємничити все ж таки не змогли.

Список використаних джерел

  1. Falklands war almost spread to Gibraltar. URL: https://www.theguardian.com/world/2004/jul/24/gibraltar.falklands
  2. López A. Operación Algeciras. URL: http://www.portierramaryaire.com/arts/algeciras_1.php

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Tagged , , , .

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *