Радянська розвідка у Швеції: 1939-1945

Вдале геополітичне положення Швеції, а також наближення до двох регіональних суб’єктів тогочасної геополітики – Німеччини та СРСР, змушувало шведський уряд вибудовувати політику нейтралітету і одночасно стати важливим партнером як для Третього Рейху, так і для держав антигітлерівської коаліції. Ще в серпні 1939 року уряд Швеції розумів, що війна у Європі після підписання пакту Молотова-Ріббентропа може початися у будь-який момент. 27 серпня 1939 року прем’єр-міністр П. А. Ханссон заявив: «Нашу готовність до війни слід визнати гарною». Головною загрозою в Швеції вважалася можлива блокада країни, як це сталося під час Першої світової війни. 

1 вересня у зв’язку з початком війни, уряд опублікував декларацію про нейтралітет. У своїй зовнішній політиці Швеція пристосовувалася до нового співвідношенню сил в Європі. Вона постачала до Німеччини залізну руду, сталь, верстати, зброю, підшипники для німецьких військових заводів, лісоматеріали та інші необхідні німецької військової промисловості матеріали. Банки Швеції видавали німецьким банкам та підприємствам великі кредити. Уряд дозволив провезення німецьких солдатів, використовуючи шведські залізниці до Фінляндії та Норвегії. 

6-9 грудня 1939 р шведський ВМФ провів мінування у шведській частині Ботнічної затоки, розташованої між Фінляндією і Швецією: з тих пір ця частина Північної Балтики стала недоступною для Німеччини і Фінляндії. А 25 лютого 1940 р Швеція відхилила прохання Фінляндії (від 23 лютого) про дозвіл транзиту через її територію англо-французьких військ для спільних військових дій проти СРСР. З тим же проханням до Стокгольму 2 і 11 березня 1940 р. звернулися британський і французький уряди, але вони теж отримали відмову. 

Із вересня 1940 по серпень 1943 року було перевезено понад два мільйони німецьких солдатів. Проте, уряд Швеції виділяв значні кошти і на гуманітарну підтримку країн-союзників. У 1942 році – була відправлена гуманітарна допомога в Грецію, населення якої зазнало голоду. Подібну допомогу отримали і Нідерланди. Ф. Бернадот, віце-президент Шведського Червоного Хреста, в кінці війни вів переговори з главою СС Г. Гіммлером про звільнення норвезьких і датських учасників Опору з німецьких концентраційних таборів. Звільнені перевозилися до Швеції на так званих «білих автобусах». Чимало норвезьких євреїв з окупованої Норвегії перебралися до Швеції, а після 1943 року Швеція закрила свої кордони для передислокації німецьких військових частин. Восени 1944 року була припинена торгівля з Німеччиною, а в травні 1945 між двома державами  стався розрив дипломатичних відносин.

1. Діяльність радянської розвідки у Швеції у 1939-1941

Після нападу СРСР на Фінляндію у листопаді 1939 року у Швеції активізувалася радянська зовнішня розвідка. Основними цілями були дипломатичні перемовини між Фінляндією та Швецією стосовно участі у війні останньої на боці Фінляндії, а також можливу участь Великої Британії та Франції. Після окупації Норвегії, Данії та Франції радянській резидентурі було поставлено ще одне завдання – добувати будь-яку цінну інформацію стосовно участі Німеччині та Фінляндії у можливій війні проти СРСР та можливе використання території Швеції для передислокації військових сил Німеччини. Конкретно про основні цілі радянської розвідки подає у своїх мемуарах Е. Сініцин «із секретних джерел було відомо, що ще влітку 1940 року шведський Генеральний штаб приступив до розробки варіантів участі шведських збройних сил у війні проти Радянського Союзу. Уже в квітні 1941 року шведське військове командування було детально поінформовано про плани нападу Німеччини через Фінляндію на Радянський Союз. Коли Німеччина почала війну проти СРСР, потенціал Швеції був повністю поставлений на службу німцям. Так, наприклад, в 1943 році в Німеччину з добутих 10,8 млн. тонн залізної руди в Німеччину було вивезено 10,3 млн. тонн. Тільки завдяки поставкам шведської залізної руди Німеччина повністю забезпечувала себе бойовою технікою. Припини Швеція поставки цієї сировини, Німеччина не провоювала б і року. На шведсько-фінському кордоні для потреб Вермахту був створений ряд найбільших складів пального, продовольства, фуражу» [1]. 

Головним резидентом ГРУ у Швеції у 1939-1941 роках був С. К. Старостін (оперативний псевдонім «Кент»). Закінчив Ленінградську військово-інженерну школу ім. Комінтерну (1932-1936), Школу РУ РККА (1936-1937). Володів англійською та німецькою мовами. Спочатку був трубачем, згодом став капельмейстером Московської військово-інженерної школи, яка в 1932 була переведена до Ленінграду. Півроку стажувався в повноважному представництві СРСР в Німеччині у 1937. Працював під «дахом» генерального консульства СРСР у Нью-Йорку, навчався в коледжі на вечірньому відділенні (1937-1938). 

С. Старостін «Кент»

Швидкій кар’єрі С. Старостіна сприяв М. Мільштейн, котрий у 1934-1936 роках був співробітником резидентури РУ РККА в США і секретарем генконсульства СРСР у Нью-Йорку (працював під прізвищем Мільській), в 1936-1938 роках – вже як легальний резидент РУ РККА. За рекомендацією останнього С. Старостін призначений резидентом РУ в Стокгольмі по скандинавським країнам, директор «Інтуриста» в Швеції, Норвегії і Данії, а також представник Аерофлоту і Держкіно (1939-1941) [2]. Валюти на оплату роботи інформаторів у РУ не було і резидент вербував в основному переконаних антифашистів на ідейній основі. 

Після того, як у квітні 1940 р Вермахт окупував Норвегію, між Осло і Берліном почалося інтенсивне телеграфне листування. Лінія зв’язку проходила через Швецію і Стокгольм доклав максимум зусиль для того, щоб ознайомитися з її змістом. Зрозуміло, всі передані тексти шифрувалися. Керівництво міністерства оборони звернулося за допомогою до професора математики А. Берлінга і той за два тижні сконструював шифрувальний пристрій, який дав шведам можливість читати телеграми німців. Оскільки зміст телеграм окрім Стокгольма ще цікавив і Москву, радянському резиденту конче потрібно було знайти і завербувати потрібну людину з дешифровального відділу Міноборони Швеції. 

Центр перехоплення і дешифрування знаходився в непримітній будівлі, замаскованій під рибний склад. Кожен день декілька кур’єрів розвозили тексти розшифрованих телеграм членам шведського уряду. Один з таких кур’єрів в серпні 1941 р, коли дізнався, що саме він перевозить в портфелі, звернувся до радянського посольства. Кур’єра звали А. Нюблад, він щн добровольцем брав участь у радянсько-фінській війні, а потім працював негласним кур’єром (під виглядом поштаря) криптографічного відділу шведського Генштабу — розвозив розшифровані шведами німецькі радіо-телеграми. 

Після належної підготовки до відкривання замків портфеля і швидкого перефотографування документів — отримав оперативний псевдонім «Карл». А. Нюблад працював достатньо ефективно і зумів добути понад шість тисяч документів з грифом «Цілком таємно» та передати їх через С. Старостіна у Москву. Проте, у січні 1942 року, він був арештований за незаконні аборти. З в’язниці намагався через брата К. Нюблада продовжити передачу ГРУ німецьких телеграм, зв’язавши його з іншим кур’єром — Петерсоном, але той одразу здався поліції і повідомив все шведській контррозвідці. Засуджений до 12 років ув’язнення [3]. Стокгольм спробував почати передавати в Москву дезінформацію, але обман досить швидко розкрився. 

Після нападу Німеччини на СРСР в Стокгольмі запрацював передавач з позивними «OHR». Цим радистом був німецький комуніст В. Ром. Він народився в 1912 р у Франкфурті-на-Майні (Німеччина), в сім’ї робітника. У 16 років став комсомольцем, в 1930 р вступив в КПН. Після приходу нацистів до влади потрапив в проскрипційних списків і був змушений емігрувати. Жив в Саарській області у Франції, згодом перебрався до Данії. Воював в Іспанії, був заступником політкомісара 1-ї роти батальйону імені Тельмана, де освоїв методи партизанської боротьби. 

Влітку 1939 р з паспортом на ім’я швейцарського громадянина Й. Гетуінгера він приїхав до Стокгольма. Після окупації Данії і Норвегії виникла реальна небезпека і для Швеції, тому В. Ром отримав завдання залишитися в Стокгольмі. Він виготовив передавач для зв’язку з Москвою, а на початку 1941 р через кур’єра отримав ще один новий передавач. Він інформував про шведські поставки до Німеччини, про рух поїздів з військовими вантажами через територію країни та багато іншої корисної інформації. У вересні 1941 р був арештований і засуджений до 8 років в’язниці з якої втік в 1945 р. У 1941 р., засвітився один із завербованих інженерів, що дістав «Кенту» креслення Боденського укріпрайону. Аби уникнути передчасного викриття, було вирішено відправити резидента в Москву через Англію. У Глазго С.Старостін летів в бомбовому відсіку британського літака, потім перебрався в Рейк’явік і звідти з морським конвоєм дістався до Архангельська [4]. 

У 1941 році шведи арештували Б. Еріксона — ще одного радянського шпигуна. Відомо що він і радистка радянської резидентури в Швеції С. Еріксон (очевидно дружина) використовували книжковий шифр, а ключем була книга «Пригоди бравого солдата Швейка» Я. Гашека видана в Швеції в 1940 році (про цю операцію детальніше буде розказано нижче).

2. Напрями роботи радянської розвідки у 1942-1945 рр.

Легальну резидентуру  зовнішньої розвідки в Швеції з 1941 до 1943 року очолював досвідчений розвідник Б. А. Рибкін, з 1943 по 1945 р. — В. П. Рощін. Окрім загальних завдань виявлення планів шведського керівництва щодо СРСР, перед зовнішньою розвідкою стояло завдання створення нелегальної резидентури на випадок розриву дипломатичних відносин між двома країнами. Ставилися також завдання з ведення розвідувальної роботи проти Німеччини, Фінляндії, Норвегії, Данії і по створенню в цих країнах нелегальних резидентур. В цілому, резидентура зовнішньої розвідки в Швеції, очолювана Б. Рибкіним, з більшістю поставлених завдань впоралася. Вона зуміла добути достатньо багато цінних документальних матеріалів про політику Швеції, що реалізовувалась безпосередньо в ключових міністерствах. Для цього співробітниками резидентури було завербовано декілька агентів, які володіли хорошими можливостями для ведення розвідки по Німеччині і скандинавських країнах. Резидентурі вдалося придбати агентуру, здатну виконувати завдання безпосередньо в Німеччині, для чого, крім вербувань шведських громадян, до співпраці залучалися емігранти з Німеччини та скандинавських країн. З території Швеції науково-технічна розвідка намагалася відстежувати, які ведуться в нацистській Німеччині роботи зі створення атомної зброї, проте успіхи в цій галузі були скромними. Створити ж нелегальні резидентури в сусідніх країнах для організації роботи проти Німеччини в роки війни Стокгольмській резидентурі не вдалося через складні обставини, викликаної німецькою окупацією. Через агентурні можливості серед шведів вдалося отримати доступ до німецьких шифрів. За допомогою агентів більшовики відстежували німецькі перевезення в Фінляндію, німецько-шведську торгівлю і постачання до Німеччини стратегічної сировини. 

Б. А. Рибкін

Джерела стокгольмської резидентури вели спостереження за пересуваннями німецьких військ в Норвегії. 1944 року через зв’язки резидентури та за посередництва заступника резидента Е. Сініцина був налагоджений контакт посла СРСР в Швеції О. Колонтай з представником фінського уряду К. Єнкелем і почалися переговори про укладення перемир’я. Резидентура здійснювала розвідувальне забезпечення цих переговорів, які завершилися 19 вересня 1944 підписанням відповідної угоди про вихід Фінляндії з війни.

3. Діяльність військової розвідки

Військова розвідка Генштабу теж активно діяла на скандинавському напрямку, особливо це стосувалося військових планів Вермахту та ВС Фінляндії на Карельському фронті. Роботою резидентури в Стокгольмі керував військовий аташе СРСР у Швеції полковник М. І. Нікітушев, оперативний псевдонім «Акасто». Резидентура була нечисельною і займалась вона, в основному, добуванням відомостей про розташування німецьких військ дислокованих у Фінляндії та на території окупованої Норвегії.

Незважаючи на те, що резидентура «Акаста» діяла в нейтральній Швеції, контррозвідка цієї країни змогла завдати їй серйозних ударів. Як вказував М. Лота: «Резидентура радянської військової розвідки в Швеції, образно кажучи, була «північним дозором» Головного розвідувального управління, покликаного контролювати обстановку в Скандинавських країнах і своєчасно інформувати про її зміни радянське командування» [5].  М. Нікітушев прибув до Стокгольму на початку січня 1940 року. Він мав організувати добування відомостей стосовно ставлення Німеччини до СРСР, про німецькі війська в Данії, Норвегії та Фінляндії, про стан німецько-фінських відносин та торгово-економічних відносини Швеції і Німеччини. Серед помічників М. Нікітушева в Стокгольмі були розвідники «Левангер», «Кольмар», «Гунар», «Мауріц», «Ейнар» та інші. Вважається, що найбільшим успіхом радянської військової розвідки в Швеції було вербування полковника шведських ВПС — С. Веннерстрема. Але це сталося вже після закінчення Другої світової війни, а точніше — у 1948 році [5]. 

16 серпня 1943 року із Стокгольму в Центр надійшла тривожна радіограма. В ній військовий резидент повідомляв, що шведською контррозвідкою була затримана агент «Акма» з чоловіком, окрім того низка завербованих агентів злили інформацію і серед радянської агентури почалися арешти. Навесні 1943 року Німеччина готувалася до найважливішого бою на Східному фронті. Гітлер і його генерали вирішили нанести нищівний удар по Червоній Армії в районі Курської дуги і знову захопити стратегічну ініціативу на Східному фронті. Побоюючись, що відомості про задуми німецького командування можуть виявитися в руках супротивників і через них стануть відомі радянським розвідникам, Гітлер наказав посилити боротьбу проти агентів радянської розвідки в усіх напрямках. В період підготовки операції «Цитадель» німці провели переговори з представниками влади Швеції і змусили їх прийняти конкретні заходи, спрямовані проти нелегальних радистів. 

Влітку 1943 року в Стокгольмі шведська контррозвідка почала фіксувати таємні радіограмами, проте зрозуміти їх джерело і на кого працює радист — поки не могла. Річ у тім, що окрім німецької сторони, шведський уряд сам був зацікавлений в розкритті агентурних мереж антигітлерівської коаліції, оскільки після операції «Gumnerside», коли британські диверсанти підірвали у Норвегії в Рьюкані військовий завод з виробництва т.з «важкої води», яка на думку, німецьких вчених була потрібна для створення атомної бомби, в Швеції побоювалися що і проти їх військової промисловості можуть бути проведені диверсійні акти. Шведська кримінальна поліція у взаємодії з підрозділом контррозвідки почала пошук нелегального радіопередавача, що виходив в ефір в одному з районів Стокгольму. Цілеспрямоване полювання на невідомого радиста тривало декілька тижнів. Поступово був встановлений район, потім вулиця і будинок, де влаштувався невідомий розвідник. Після цього шведи встановили постійне спостереження за тими, хто проживав в ньому. Ними виявилися С. Е. Еріксон та її чоловік. Тривале спостереження за родиною будь-яких додаткових результатів не дало. Але передавач виходив в ефір з їхнього будинку і ця обставина змушувала агентів кримінальної поліції вести таємне спостереження за родиною, що потрапила в їх поле зору. Через деякий час їм вдалося засікти зустріч С. Еріксон зі співробітником радянського торгового представництва. Було прийнято рішення громадянина СРСР поки не затримувати. 

Подальше спостереження за будинком радистів результатів не принесло. Передавач продовжував виходити в ефір. Хто і як передавав інформацію радисту, шведські агенти встановити не могли. 14-15 серпня С. Еріксон і її чоловік Т. Георг Еріксон були арештовані. Для радянської розвідки, що діяла у Швеції це був потужний удар. С. Еліда Еріксон була радисткою нелегальної резидентури радянської військової розвідки. Мала псевдонім «Акма», була членом комуністичної партії Швеції. За вказівкою Комінтерну вона в 1941 році пройшла навчання на курсах радисток і була передана Розвідувальному управлінню РСЧА. З огляду на особливості відносин між людьми нечисленної Швеції, де багато хто знає одне одного, в Розвідуправлінні було прийнято рішення використовувати Сигне для забезпечення радіозв’язку нелегальної групи, якою керував розвідник «Адмірал». Резидентура «Адмірала» займалася збором відомостей про військові операції Німеччини і її військ, дислокованих в Скандинавських країнах. «Кольмар» — співробітник радянського торгового представництва Швеції Я. М. Князєв, був змушений повернутися до Москви. Він не був співробітником радянської військової розвідки, але допомагав резиденту «Акаста» підтримувати зв’язок з «Акмой»[ 5]. 

Особу розвідника «Адмірала» теж було встановлено, але у 1944 році. Ним виявився В. Сташевський. Ще у 1914 році молодий кадет і розвідник призначений на посаду морського агента в Швеції, Норвегії і Данії. «Морський агент», кажучи сучасною мовою, був військово-морським аташе Російської імперії в Скандинавських країнах.

В. А. Сташевський «Адмірал».

У роки Першої світової війни В. Сташевський добував цінні відомості про німецький військовий флот. Незважаючи на те що Сташевський займався збором інформації про Німеччину, перебуваючи на території нейтральних скандинавських країн, він постійно зустрічав активну протидію з боку контррозвідок Норвегії, Данії і особливо Швеції. У 1916 році В. Сташевському було присвоєно військове звання «капітан 1-го рангу». Він активно виконував завдання, поставлені перед ним Морським генеральним штабом. Після зміни влади в Російській імперії в 1917 році В.Сташевський не перестав займатися розвідувальної роботою. У 1918 році Реввійськрада республіки прийняла рішення про скасування інституту військових і морських агентів (аташе). В.Сташевський був звільнений зі служби ,однак він не розгубився і не припинив своєї розвідувальної діяльності в скандинавських державах.

У 1933 році В. Сташевський звернувся в посольство СРСР в Швеції з проханням надати йому радянське громадянство і вирішив повернутися в Росію. Прохання було схвалене, але наказ був залишатися на місці. У тому ж 1933 року представник радянської військової розвідки «Рудольф» познайомився зі В. Сташевським і запропонував йому залишитися в Швеції. Військова розвідка мала потребу в кваліфікованих кадрах. Після приходу в Німеччині до влади Гітлера і націонал-соціалістів це питання представляло значний інтерес для радянської військової розвідки. Я. К. Берзін, начальник Розвідуправління Червоної Армії, не виключав погіршення радянсько-німецьких відносин і цілеспрямовано створював резидентури військової розвідки в Німеччині і в державах, де можна було б добувати відомості про спрямованість зовнішньої політики Рейху. Під псевдонімом «Рудольф» в Розвідуправлінні РСЧА значився помічник військово-морського аташе А. Ріттер. Зв’язок з В. Сташевським військова розвідка відновила в кінці 1939 року. У Центрі йому було присвоєно псевдонім «Адмірал». Виконуючи завдання Розвідуправління Червоної Армії, «Адмірал» створив в Стокгольмі розвідувальну групу. Вона в разі вступу Швеції в війну проти СРСР на боці Гітлера повинна була добувати відомості про військово-політичних відносинах і торгово-економічних зв’язках Німеччини зі скандинавськими країнами. У 1940-1942 роках «Адмірал» працював у шведській кінопромисловості в якості перекладача написів на російських кінофільмах. Він добре володів німецькою, французькою, англійською та шведською мовами. Коли Німеччина напала на Радянський Союз, група розвідників «Адмірала» приступила до роботи. До її складу входили «Барбо», «Тюре» і «Август». Радисткою цієї групи була «Акма». Розвідгрупа В.Сташевського займалася тільки збором відомостей про стан німців в Норвегії і про перекидання німецьких військ через Швецію до Фінляндії.

Одним з активних помічників «Адмірала», який добував відомості про Німеччину, був агент «Барбо». Цей псевдонім належав В. Буку. «Барбо» став збирати відомості про стан німецьких портів Кіль, Бремен і Емден, а також про перевезення в Німеччину зі Швеції промислових товарів, сировини та інших вантажів – він добре знав всі морські німецькі порти, німецькі і шведські торгові і пасажирські судна, їх вантажопідйомність . Був знайомий з деякими капітанами шведських морських суден, що давало йому можливість своєчасно виконувати завдання «Адмірала», збирати відомості про німецькі мінні поля в Балтійському морі, повідомляти про курси німецьких військових конвоїв в Балтиці, тримати під контролем перекидання німецьких військ і вантажів на Скандинавський півострів. Поставки шведських промислових товарів до Німеччини також своєчасно оцінювалися групою «Адмірала». В. Бук зміг організувати добування секретних відомостей з офісу німецького військового аташе в Швеції. У цьому йому допомагав один з шведів, який працював у німця. В грудні 1944 року стався ще один прокол і В. Бук був заарештований шведською поліцією. Згодом 13 грудня був заарештований і сам В. Сташевський. 14 грудня 1944 року всі стокгольмські вечірні газети надрукували офіційне повідомлення такого змісту: «Кримінальної поліцією в Стокгольмі затриманий за звинуваченням у шпигунстві колишній російський підданий Володимир Сташевський і два шведських громадянина – штурман Віктор Бук й інша особа, ім’я якого не публікується, так як це може сильно позначитися на здоров’ї його рідних, і, крім того, в цілком здорових психічно він настільки нестійкий, що мова може йти і про його звільнення» [5]. Третьою особою, заарештованим разом зі В.Сташевським і В.Буком, був швед. У центрі він мав псевдонім «Тюре». В 1941-1943 роках він надав цінну інформацію про Фінляндії і Німеччини. В одному з архівних документів військової розвідки тих років відзначено, що «в 1940-1943 роках група” Адмірала “направила в Центр кілька цінних матеріалів про збройні сили Німеччини, німецьким військовим перевезень і зовнішній політиці Швеції» [5]. «Тюре» був особисто знайомий з міністром закордонних справ Фінляндії, передавав «Адмірала» детальну інформацію «щодо переговорів представників Англії та Німеччини про світ і посередницької ролі в цих переговорах Швеції». В.Сташевського засудили до 2 років і 10 місяців тюремного ув’язнення, причому звинувачення в зборі відомостей про збройні сили Швеції залишилося недоведеним.

Ще однією важливою ціллю для радянської військової розвідки було припинення транзиту німецьких військ з Норвегії Фінляндії та Карелії. У липні 1943 року у своєму коригуванні зовнішньополітичного курсу Швеція порушила проблему транзиту німецьких військ через свою територію Прогресивна шведська громадськість активно вимагала від уряду скасування цієї угоди з Німеччиною. У 1942 році уряд Ханссона не звертав уваги на вимоги профспілкових організацій. У 1943 році рух за скасування угоди про транзит посилився. Були й інші чинники, які змусили уряд Ханссона скорегувати зовнішньополітичний курс країни. Сприяла цьому наполеглива діяльність радянського посла О. Колонтай, яка підтримувала контакти з представниками тих шведських сил, які активно виступали за скасування угоди про німецький транзит. Серед них був адвокат Г. Брантінг. У роки війни він рішуче засуджував уряд за поступки гітлерівській Німеччині. Зустрічаючись з О. Колонтай, Г.Брантінг, безсумнівно, повідомляв радянському посланнику про боротьбу прогресивних сил Швеції проти німецького транзиту. Відомості про порушення шведським урядом у міжнародному становищі про нейтралітет передавав посланнику і резидент М. Нікітушев. У 1943 році він отримав з Центру вказівку конфіденційно повідомити О. Колонтай про те, що є резидентом радянської військової розвідки в Швеції. Дипломати СРСР, США і Великобританії не без допомоги своїх резидентів ,вимагали від шведського уряду припинення німецького транзиту. Безсумнівно, що всі ці фактори і змусили уряд Ханссона розірвати договір з Німеччиною про транзит німецьких військ. 29 липня 1943 року посланник Швеції в Берліні А. Рікерт передав німецькому уряду ноту, в якій Швеція сповіщала про припинення транзиту по шведським залізницям.

Отже, на території Швеції у 1939-1945 роках успішно діяла як радянська зовнішня розвідка, так і військова розвідка РСЧА. Найбільш успішними операціями були добування інформації стосовно планів Німеччини і Фінляндії стосовно СРСР і підготовку до війни з нею, отримання шифрувальних радіограмм з шведського Генштабу, добуванням відомостей про розташування німецьких військ, дислокованих в Фінляндії і на території окупованої Норвегії, добування інформації стосовно економічного партнерства з державами Осі та у підсумку припинення будь-яких зв’язків шведського уряду з Німеччиною. Крім успіхів були і відчутні проколи, особливо це стосується арештів резидентури В. Сташевського та справи А. Нюблада.

Список використаних джерел

  1. Синицын Е. Резидент свидетельствует. М.: Гея, 1996. — 294 с.
  2. Алексеев М.А., Колпакиди А.И., Кочик В.Я. Энциклопедия военной разведки. 1918-1945 гг. М., 2012,
  3. Колпакиди А. ГРУ в Великой Отечественной войне. М.: Яуза, Эксмо, 2010. – 608 с
  4. Кочик В.Я. ГРУ: дела и люди. – СПб.: «Нева»; М.: «ОЛМА-ПРЕСС», 2002.
  5. Лота В. Тайные операции Второй мировой. Книга о военной разведке. М.: Молодая гвардия, 2006. — 649 с.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Tagged , , .

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *