Аллен Даллес: Людина та Легенда

7 квітня 1893 року в американському містечку Вотертаун, у сім’ї преподобного Аллена Мейсі Даллеса та його дружини Едіт Фостер народився хлопчик, якого назвали, як і батька, Алленом. Ніхто тоді не міг подумати, що цього квітневого дня у світ прийшла непересічна особистість, якій судилося залишити по собі не тільки безліч міфів та легенд, а й купу реальних справ, вплив яких на хід світової історії важко переоцінити; образ та кар’єра якої вибудовувалися під час непересічних подій бурхливої першої половини ХХ ст., яка у повоєнні роки тривалий час очолювала ЦРУ, перетворивши її на найпотужнішу спецслужбу світу, та яку вважали головним ворогом Радянського Союзу. У майбутньому він став легендарним дипломатом, розвідником та «сірим кардиналом» американської не тільки зовнішньої, а й внутрішньої політики.

Молодий Даллес

Але у день свого народження він був просто другою дитиною у, здавалося б, звичайній пасторській родині. Звичайній, якщо не зважати на те, що його мати була дочкою генерала Джона Уотсона Фостера, держсекретаря президентської адміністрації за часів президента Гаррісона та посла Іспанії, Мексиці та Росії, а дід з батьківської сторони був місіонером — тобто теж свого роду вправним дипломатом, хоча й дещо в іншій царині. За часів президента Вільсона держсекретарем став дядько Аллена — Роберт Лансінг. А отже, у братів Даллесів було чимало мотивуючих взірців у полі зору, тим більше, що вони мали змогу не просто хизуватися високими посадами родичів, а й прислухатися до їхніх думок і навіть брати участь у сімейних обговореннях багатьох внутрішньо- та геополітичних питань. Хлопці виросли критично мислячими та гарно і правильно вихованими, що за наявності таких родинних зв’язків, дало змогу обом впевнено збудувати яскраві політичні кар’єри: старший брат, Джон Фостер Даллес, за сімейною традицією, став держсекретарем при президенті Ейзенхауері. А от молодший, Аллен Уелш Даллес, після закінчення Принстонського університету та подорожей світом, з 1915 року торував свій дипломатичний шлях, беручи безпосередню участь у вирішенні багатьох стратегічних питань спочатку під час Першої, а потім і Другої Світових війн. 

Брати Даллес

Кар’єра розвідника

З 1916 по 1920 роки він обіймав різноманітні дипломатичні посади у Відні, Берні, Берліні та Константинополі, і навіть у складі американської делегації брав участь у переговорах щодо закінчення Першої світової. Після Великої війни вивчав право і навіть працював адвокатом у відомій адвокатській фірмі «Салліван і Кромвель», клієнтами якої були «сильні світу цього», супроводження справ яких вимагало не тільки юридичних знань, а й неабиякої вправності у «вирішенні питань» з представниками держапарату та регулюючих структур, з тонкощами роботи яких молодший Даллес був обізнаний достеменно (особливо враховуючи його родинні та дружні зв’язки). 

Думаю, у наші дні його б назвали вправним GR-спеціалістом, тобто фахівцем з вибудови відносин з урядом та регулюючими органами. Втім, і без цієї термінології його кар’єра, як на ниві бізнесу, так і на держслужбі, просувалася досить вдало. Але, судячи з усього, предметом його професійної цікавості все ж була дипломатія (передусім розвідка). І цей пріоритет повною мірою було реалізовано з початком Другої світової війни.

Адже до початку саме цієї війни у США існувала велика кількість розпорошених між різними службами відділів розвідки, які практично не взаємодіяли між собою, що суттєво знижувало їх ефективність (що прямо підтверджується численними військовими провалами часів Першої світової). Тому у липні 1941 року рішенням президента Рузвельта було створено нову службу розвідки під керівництвом колишнього розвідника Вільяма Донована. Основним завданням новоствореного Управління стратегічних служб (УСС) було удосконалення розвідувальної діяльності США і саме на цьому етапі Даллес — завдячуючи і напрацьованій до того репутації, і, звісно ж, родинним зв’язкам — опинився у лавах обраних. З 1942 по 1945 рр. він очолював розвідувальний центр у Берні (Швейцарія), завдяки успішній роботі якого американське командування провело чимало вдалих операцій та отримало багато корисних даних, які допомагали попереджувати дії супротивника та вибудовувати стратегії балансування між усіма учасниками цієї «великої гри». Дуже швидко у Європі та Африці було вибудовано розгалужену розвідувальну мережу, налагоджено широкі можливості з розповсюдження контрпропаганди, розгорнуто тилові диверсійні операції. Зокрема, агенти УСС брали участь у невдалому замаху на Гітлера у липні 1944 р., а співробітник МЗС Німеччини Фріц Кольбе (багаторічний агент Аллена Даллеса) передав за воєнні роки понад 1200 секретних документів щодо планів та тактичних кроків німецького командування.

Правда та міф

Звісно, не про всі події та операції американської, як і усіх інших розвідок, наші сучасники знають чи дізнаються найближчим часом. Але точно увесь Радянський Союз захоплено читав і перечитував роман Юліана Семенова, а потім дивився і багаторазово передивлявся знятий за ним багатосерійний фільм — «Сімнадцять миттєвостей весни». І саме звідти практично кожна радянська людина знала про таємну зустріч Аллена Даллеса з німецьким генералом Карлом Вольфом, під час якої обговорювались варіанти сепаратних домовленостей між США та Німеччиною, без врахування інтересів інших союзників з обох сторін.

Кадр з фільму «Сімнадцять миттєвостей весни», 5 серія (операція «Санрайз\Кросворд»)

Незважаючи на те, що у книзі та фільмі автори дещо відійшли від історичної достовірності, така зустріч дійсно відбулась. Німці вже розуміли, що війну вони програли, тому шукали найменш збитковий та болючий для себе варіант завершення Другої світової. Америка ж зі своїми союзниками хоч і знаходились по інший бік фронту, але окрім явної мети (перемоги над нацистами) переслідували й ще одну, не менш значущу для Заходу — недопущення розповсюдження більшовизму, що було метою СРСР.

Як справжній представник американського істеблішменту, Аллен Даллес у своїй діяльності поєднував бізнес та дипломатію. Ще під час своїх вояжів Європою у міжвоєнний час він вибудовував розгалужену мережу цінних стосунків та зв’язків, багато з яких перетворились на його агентуру у воєнний період. У своїх доповідях та на сторінках книжок, які побачили світ вже після його виходу у відставку, сам гуру шпигунства, інколи називаючи імена, а інколи зберігаючи їх інкогніто, описував різноманітні процеси вербування та співпраці зі своїми агентами.

«Коли я вперше встановив з ним контакт, він уже працював у міністерстві закордонних справ Німеччини на посаді, що відкривала йому доступ до листування з німецькими дипломатичними службами у всьому світі. Він знаходився саме там, де було потрібно. Жоден з іноземних дипломатів будь-якого рангу не міг би добути такої кількості інформації, як добував цей чоловік, який мав доступ до найважливіших досьє міністерства закордонних справ». 

Це цитата з відомої книги-мемуарів Аллена Даллеса «Мистецтво розвідки», яку він написав вже у 60-х роках минулого століття і яка стала справжнім підручником для майбутніх поколінь розвідників (до того ж не лише американських).

Але слід відмітити, що 17 розділів цієї книги — це не просто навчальний посібник з розвідки, це, можна сказати, квінтесенція цілого життя самого автора, разом з історією створення та розвитку Центрального розвідувального управління (ЦРУ), яке стало найвпливовішим центром планування та втілення зовнішно- та внутрішньополітичних стратегій США, маніпуляцій подіями на світовій мапі.

Директор Центральної розвідки

ЦРУ було створене у 1947 році і до його компетенцій входили як класична розвідка й контррозвідка, так і проведення таємних операцій по всьому світу. От саме останнім напрямом з 1950-го року й опікувався Аллен Даллес. А вже у 1953-му, з приходом до влади президента Ейзенхауера, він стає головою ЦРУ.

Директор ЦРУ

Як прихильники, так і критики головного розвідника США сходяться в одному — йому вдалося побудувати унікальну розвідслужбу, якої до того не було в країні. Зрозуміло, що повсякденна робота розвідника не має нічого спільного з усілякими «бондіанами», про які сам Даллес відгукувався з теплою іронією:

«Пригоди знаменитого Джеймса Бонда з серії книжок Яна Флемінга, які я прочитав з величезним задоволенням, дуже мало схожі на скромне і обережне поводження радянського шпигуна в Сполучених Штатах — полковника Рудольфа Абеля. Кадровий розвідник, на відміну від літературного героя, зазвичай не носить при собі зброї, замаскованих записуючих апаратів, зашифрованих повідомлень, зошитах в підкладку штанів і взагалі чого-небудь, що могло б призвести до його викриття в разі схоплення. Він не повинен спокушатися залицяннями шикарних дам, що підсідають до нього в барі або з’являються зі стінних шаф в готелях. Якщо це трапиться, його, ймовірно, відкличуть, оскільки один з основних принципів розвідки полягає в тому, щоб ніхто, за винятком обмеженої кількості працюючих з ним осіб, не знав, що він розвідник».

Тому зі сторінок «Мистецтва розвідки» Даллес детально розповідає, яким саме має бути справжній розвідник, як мають вибудовуватись усі вертикальні та горизонтальні зв’язки у розвідувальних відомствах та підрозділах, як має бути організований збір, передача та збереження інформації, яким чином та на яких засадах має формуватися агентурна мережа, якою має бути система держбезпеки та багато іншої важливої інформації, що дає розуміння, на яких засадах було побудовано дійсно глобальну та потужну службу американської розвідки.

Серед проектів ЦРУ за часів керівництва Даллеса, про які тим чи іншим чином стало відомо, були програма «МК-Ультра», у рамках якої велись широкомасштабні дослідження психотропних речовин та можливостей їх застосування для впливу на людську свідомість, запуск літаків-шпигунів Локхід U-2 з фотокамерами широкого спектру зйомки, декілька переворотів різного ступеня успішності в різних країнах, так звана операція «Золото» (спільно з британськими спецслужбами), у ході якої було зроблено підкоп під Берлінською стіною з прокладанням кабелю до телефонної мережі Східного Берліну та ін.

Представникам міжнародної преси демонструють секретний тунель ЦРУ у НДР

Холодна війна

Повертаючись до початку діяльності ЦРУ, зазначимо, що його було створено паралельно з побудовою «залізної завіси» між країнами східного та західного блоків. І тут варто згадати, що у перші повоєнні роки Даллес, будучи послідовним противником розбудови комуністичного світу, навіть застерігав своїх колег та союзників від створення цієї «лінії напруги» і пропонував варіанти більш гнучкого та зваженого післявоєнного поділу світу. Зокрема, про це свідчить його виступ на конференції з розвитку міжнародної спільноти, присвяченій 200-річчю Принстонського університету, 12 жовтня 1946 року, і де зокрема, лунало наступне:

«..назва «залізна завіса» вводить в оману. Не можна провести залізну завісу через густонаселене серце Європи. Ця лінія не проходить за географічними або економічними кордонами і здебільшого розділяє народи, які століттями були об’єднані історичними, економічними і культурними зв’язками. Ця лінія може бути тільки штучним бар’єром між народами. Як така, вона становить загрозу мирному розвитку Європи і буде породжувати небезпечні для справи миру конфлікти».

При цьому він пропонував, на противагу «залізній завісі», створити певні «зони безпеки» для прорадянського блоку, які стануть гарантіями подальшого мирного розвитку подій. Майстер перекроювання світу навів у своїй доповіді, як приклади усіх ризиків жорсткого розмежування, так і досить зважені й цікаві пропозиції щодо врегулювання світової повоєнної напруги (дуже раджу прочитати усім зацікавленим!), але його миролюбні ідеї не було враховано жодною зі сторін — і «холодна війна» не забарилася.

З Президентом Кеннеді

Очоливши ЦРУ, Даллес вибудовував діяльність своєї установи у відповідності до державних стратегій. Зрозуміло, що до цих стратегій входили і плани підриву міцності країн, які знаходились на протилежному ідеологічному «полюсі»: зокрема (і здебільшого) це стосувалося СРСР. І саме до цього періоду відноситься історія з виникненням відомого «Плану Даллеса», за документально не підтвердженими цитатами з якого, у надрах американської розвідки вибудовувались плани з «розвалу» СРСР зсередини — через активну контрпропаганду, підрив ідеології та суспільної моралі. Підтвердження наявності такого «плану» ніхто не зміг отримати, але передрукована усіма можливими виданнями цитата виявилась цитатою з романа «Вічний поклик». Тобто, скоріш за все, це було радянською контрпропагандистською «качкою», через яку совєтська пропаганда намагалась змалювати, наскільки «буржуям» не дає спокою «щасливе радянське життя». А те, що його авторство було приписано саме Даллесу, можна вважати виявом великої поваги справжніх авторів тексту до професіоналізму «великого і могутнього» Даллеса.

Був цей план чи ні — залишається загадкою. Але якою б не була істина, не можна не зазначити, що СРСР таки розвалився. Правда, це сталося вже через 30 років після відставки Даллеса з посади директора Центральної розвідки.

Спадщина

Він залишив посаду у 1961 році після провалу операції з вторгнення американських військ на Кубу. Але його досвід та навички нестандартного вирішення найскладніших питань не залишились незатребуваними. Він практично не брав участі у держдіяльності, якщо не враховувати його роботи у комісії з розслідування вбивства Кеннеді. Втім, до самої його смерті у 1969 році він залишався справжнім лідером думок, публічно та переконливо виступаючи з багатьох питань зовнішньої політики своєї держави та світових геополітичних стратегій.

Комісія Уоррена. Даллес третій праворуч. Уоррен вручає президенту Ліндону Джонсону результати розслідування вбивства Кеннеді.

Опісля відходу від державної служби Аллен Даллес написав декілька книжок, у яких не тільки ділився спогадами та історіями зі своєї власної служби, а й аналізував діяльність інших розвідників і розвідувальних установ, шукав нові підходи та методи зовнішньої політики у світі, що невпинно змінювався. Декілька книжок Даллес присвятив стосункам з головним ідеологічним супротивником Штатів — радянською Росією («ЦРУ проти КДБ. Мистецтво шпигунства», «Дотиснути Росію! Як втілювалась Доктрина», «Росію треба поставити на місце»). І вони дуже цікаві, зокрема, оцінками радянських спецслужб (спойлер — не завжди ця оцінка негативна). А також, окрім вже згаданого «Мистецтва розвідки», усім кому цікава історія спецслужб та міжнародних відносин, можна порадити почитати «Асів шпигунства», у якій легендарний шеф ЦРУ аналізує діяльність декількох десятків найяскравіших постатей такої близької автору царини. Ці історії однозначно цікавіші багатьох детективів. Але, напевне, не цікавіші історії життя самого Даллеса — людини-легенди.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Tagged , , .

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *