Міф про Ніндзя

В світовій історії було не так багато військових організацій, що були б такими широко впізнаваними та настільки ж невірно сприйнятими, як японські ніндзя. Не можна ставити під сумнів існування ніндзя, однак їх овіяний міфами образ є далеким від того, чим собою дійсно являла ця організація.  

Загадкові довідки про ніндзя або шинобі, дослідники знаходили в численних історичних звітах в контексті секретних подробиць про результати розвідки, де часто згадувались дивні обставини вбивств та випадкових смертей. Найчастіше, вони приписувалися учасникам цієї організації, однак через спричинений підвищеною секретністю брак деталей та подробиць призвів до того, що всі описані факти залишаються такими, які складно остаточно довести, але легко перетворити на те, що стає основою для нових містичних легенд та переказів. Однак, насправді ця тематика не страждає від браку історичних джерел. Існує значна кількість військових хронік, які дослідники вважають достовірними і на основі яких роблять висновки про те, ким дійсно були ці загадкові японці у чорному. 

Малюнок архетипового ніндзя із серії ескізів Хокусая.

 Ніндзя були чи не єдиними представниками найманців, яких використовували для ведення розвідки. Це пояснюється тим, що подібна діяльність суперечила самурайському ідеалу та кодексу бусідо. Воєначальники даймьо не могли дозволити падінню репутації своїх самураїв та були змушені платити іншим за виконання «брудної роботи». Самі ж самураї теж не могли ігнорувати загрозу ніндзя, котрі могли зруйнувати усі ретельно продумані плани, шляхом звичайних спостережень зібрати розвіддані, ліквідувати воєначальника, здійнити диверсію на складах або отруїти воду. Склалася парадоксальна ситуація – образ ніндзя зневажався, їх методи вважалися ницими, але у той же час вони були незамінними під час війни. 

Перша згадка про діяльність ніндзя з’являється у воєннній хроніці Шомонкі, що була написана у середині Х століття та розповідає про останні роки життя та смерть полководця Тайра-но Масакадо, що був одним із організаторів антиурядового повстання Дзьохей – Тенгьо 935 – 941 рр. Ще у такій ранній праці, як Шомонкі, тактика ніндзя вважалася сумнівною, навіть у випадку, коли приносила результати. Тож, коли у праці йдеться про вдале завершення однієї із битв, згадують хлопчика Кохарумаро, що таємно слідкував та здійснив замах на Тайра-но Масакадо. Кохарумаро та його дії було викрито, після чого він поніс покарання.

Тайра-но Масакаду атакує ворога

Інший доказ того, що діяльність ніндзя у якості таємних агентів засуджувалась та сприймалась як така, що суперечить поведінці самурая, можна знайти у інших більш відомих військових епосах. В Хоген Моногатарі та Хейке Моногатарі практично відсутні описи ведення дій більше характерних ремісникам плаща та кинжалу, аніж воїнам, котрі в чесному бою мають дивитись в очі конаючого ворога. Твори були написані для аристократичної публіки, що бажала почути подробиці про шляхетні діяння своїх предків, тому навмисне ігнорування не надто доблесних методів ведення війни не викликає подиву. Чи не єдиним виключенням є історія з якої починається Хейке Моногатарі. 

Самурай Тайра-но Тадаморі вирізнявся своєю шляхетною поведінкою і заслужив за це щедру винагороду – край Тадзіма. Придворні заздрили його успіху і змовилися напасти на нього під час свята у палаці імператора, куди воїни зазвичай не мають права приносити зброю. Хоча деталі змови відсутні, очевидним є те, що ніхто зі змовників не звертався за допомогою до професійних найманих вбивць. Тадаморі дізнався про плани щодо замаху та вирішив заздалегідь підготуватися.  Вирушаючи до палацу, він сховав під парадним одягом короткий, але широкий меч. Коли ж всі запрошені зібралися, він повільно витягнув меч і, приклав до щоки так, що він почав виблискувати. Всі присутні втупилися на Тадаморі, мимоволі здригаючись від страху. Піднесення зброї у присутності імператора було серйозним злочином і самураю наказали відзвітуватися стосовно своїх дій. Після цього він розкрив свою таємницю та показав, що ніж був дерев’яним і лише оберненим в блискучу фольгу. Однак на змовників це справило враження і вони відступилися.

Після війни між самурайськими родами Тайра та Мінамото (1180-1185) в Японії було встановлено перший режим сьогунату. Механізм воєнного управління державою допоміг забезпечити півтора століття відносного миру, протягом якого згадки про ніндзя не з’являються в жодних джерелах. Але коли в Японії знову почались бойові дії, то для досягнення перемоги самураї були змушені вдаватись до застосування не-самурайських методів ведення війни. В XIV столітті, коли імператор Ґо-Дайґо спробував повернути собі відібрану сьогуном владу, у державі вибухнула війна. В результаті якої в Японії з’явилося два конкуруючих імператора, а Тайхейкі (хроніка війни між двома дворами) містить у собі розповідь про те, як ніндзя були до неї причетні. 

Шинобі проводять ряд рейдів, підпалюють ворожі фортеці та храми, однак найважливішим, що слід виділити у хроніці Тайхейкі, є перший детальний опис вбивства, що за методом нагадує ніндзя. У центрі розповіді, звичайно, не професіонал, а 13-річний хлопчик Кумакава, син лорда Сукемото. Батько Кумакава перебував у вигнанні за змову проти імператора у світського монаха Хамма Сабуро. Саме цей монах пізніше стратив Сукемото, а Кумакава вирішив помститися за батька. Він здійснив таємне вбивство, увіткнувши меч цього монаха йому ж у груди вночі під час рясного дощу, коли охоронці спали, а усі звуки заглушав дощ. Втеча хлопчика з місця злочину теж нагадує втечу професійного ніндзя. Коли на шляху з’явився широкий рів, який жодним чином не можна було перестрибнути, Кумакава заліз на високу гілку бамбука і зігнувши її, опинився на протилежній стороні рову. 

Вирішальною подією в історії самураїв була війна Онін, що тривала з 1467 по 1477 рік. Вона почалася через суперечку про успадкування сьогунату в правлячій сім’ї Асікага. Бойові дії відрізнялися особливою жорстокістю та масштабом — розпочалась Епоха ворогуючих держав (Сенгкоку), що тривала півтора століття. Не дивно, що саме у цей період ніндзя оформлюються організаційно, з’являється сам термін «шинобі», який визначає та чітко ідентифікує ніндзя як таємну касту. Потреба у активному веденні розвідки постала гостро, як ніколи раніше.   

Картина із зображенням битви під час війни Онін

У військових хроніках епохи Сенгкоку зафіксовано різні способи використання ніндзя. “Канчо” займалися агентурними мережами (прообраз сучасних резидентів) у ворожих провінціях, під час воєнних дій справа розвідки належала “тейсатсу”, “кішо” були диверсантами, а “коран” – агітаторами.  Ніндзя часто не довіряли навіть власні союзники, а їх дії сприймалися не більше, аніж звичайне злодійство або помсту замасковану під важливу операцію. Тим не менш, до ніндзя відносилися з повагою, коли їх брали у якості найманців в армії. 

Однак, серед усіх угрупувань варто звернути увагу на досвідчених експертів своєї справи, які крім того, що досягли високої майстерності ніндзя, змогли передати традиції нащадкам і таким чином сформували справжні клани.  Найбільш знаменитими “професійними” ніндзя були найманці кланів Іга та Кога. Їх наймали та використовували різні конкуруючі між собою даймьо приблизно з 1485 по 1581 рік, коли на їх провінцію було вчинено неочікуваний напад, що обмежив їх діяльність.  

Провінції Іга та Кога, що зараз знаходяться на території префектури Сіга, є тим регіоном, де вперше з’явилися села, що спеціалізувалися на підготовці та навчанні майбутніх ніндзя. Цьому сприяла віддаленість та недоступність гір, що оточували місцевість. Після періоду Камакура (1185 – 1333 рр.) влада бусі (воїнів) у регіоні Іга та Кога почала розширюватись, у результаті чого його територія потрапила в епіцентр партизанських війн та розділилася на окремі райони. Протягом цього часу місцеві воїни встигли освоїти особливі навички і тактику ведення партизанської війни.  

Ніндзя Іга були навчені маскуванню, втечам, використанню вибухових речовин, ліків і отрут, а також більш традиційним формам ведення війни, як рукопашний бій і бій холодною зброєю. Вони використовували підіймальні гаки для лазіння по стінах і безліч різних інструментів, таких як відмички і сходи. За посібником ніндзюцу Бансенсюкай, ніндзя Іга з родини Фудзібаяси також використовували спеціальний пристрій для плавання у воді — мізугумо. 

Ямато Такару переодягнений у служницю готується вбити лідерів Кумасо.
Йошітоші, 1886 рік.

Ніндзя школи Іга також були розділені на різні “класи” і ранги, засновані виключно на рівні навичок ніндзя. Ця ієрархія була спрощено викладена в працях історика середини 20-го століття Хейшічіро Окусі, який розділив їх на три основні категорії: “джонін”(вищий ніндзя), “чунін” (середній ніндзя) і “генін” (нижчий ніндзя). Цю модернізовану модель дуже часто можна побачити в осмисленні образу ніндзя поп-культурою, як наприклад, у франшизі Наруто, серіалах та фільмах Shinobi no Mono. 

Тож, найчастіше ніндзя застосовували для збору розвідданих перед воєнними кампаніями. Про це, зокрема, також свідчить Буке Меймокушо, де йдеться про те, що шинобі-монобі мали ходити у гори та маскуватись під збирачів дров для того, аби дізнаватись новини про ворожу територію. Тут ніндзя Іга та Кога вирізнялися особливою майстерністю у маскуванні. В одному із розділів анналу сьогуната Асікага можна знайти такий опис: “Що стосується ніндзя, вони, як казали, були із Іга і Кога та потайки вільно заходили у ворожі фортеці. Вони спостерігали за прихованими речима, бо були прийняті як друзі”. 

Центральне ж місце в операціях ніндзя займало вбивство. Крім цього, воно є найбільш романтизованим та перебільшеним, а мовчазний та смертоносний вбивця став найпоширенішим образом ніндзя. Одягнений в чорне, глухою темною ніччю він пробирається у ворожу фортецю та розправляється своїм мечем з ворогом. Під час періоду Сенгоку професійне мовчазне вбивство часто було єдиним шансом у суперників знищити великого даймьо, зазвичай оточеного охоронцями. Незважаючи на те, що страх перед вбивством ніндзя, можливо, був перебільшений, — до такого візиту готувались дуже старанно. Заходи, вжиті для захисту від вбивств, можна  спостерігати в різних місцях Японії донині. Наприклад, в приватних приміщеннях замку Інуяма ззаду є дерев’яні розсувні двері, за якими завжди були напоготові озброєні охоронці. Під’їзд до замку був влаштований так, щоб гість постійно знаходився під наглядом з моменту входу в останні ворота. Кращим прикладом, напевно, є замок Хімедзі, де підхід до фортеці здійснюється через лабіринт проходів і стежок. 

Незважаючи на всі запобіжні заходи, відомо про декількох даймьо, на яких було здійснено замах. А безжалісні методи війни одного з найвідоміших військово-політичних діячів Японії Ода Нобунагі зробили його мішенню навіть кількох замахів. З його ім’ям пов’язано повстання ніндзя в провінції Іга. Однією з причин війни послужило знищення Ода Нобунагі коаліцій буддійських воїнів-ченців, з якими ніндзя Іга підтримували тісні зв’язки. Даймьо Рокаку Йошісуке теж тримав образу на Нобунагі, тож коли той почав вторгнення на території, що належали Йошісуке, нічого іншого не лишалось, окрім як найняти ніндзя Сугітані Дзендзюбо для вбивства свого запеклого ворога. Особливою спеціалізацією Дзендзюбо була стрільба з довгоствольної аркебузи, він чекав Нобунагі, коли той перетинав перевал Чігуса та вистрілив двічі, улучив у Нобунагі, однак не пробив броню і після цього утік в гори. Його затримали лише через чотири роки та закатували до смерті.

Цікавою є описана історія вбивства Уесуги Кеншіна. Кеншін, як і інші даймьо епохи Сенгоку, мав свої загони ніндзя. Йому певний час служив знаменитий майстер ніндзюцу Като Дандзо. Кеншін також приділяв велику увагу військовій розвідці: цим займався підпорядковувався йому корпус ніндзя (так звані ніндзя нокідзару). Нокідзару неодноразово перемагали шинобі Такеди і Го-Ходзьо. Тож, легенда розповідає про те, як Каншін був вбитий у своїй вбиральні  ніндзя, який сховався в каналізаційній ямі і у вирішальний момент встромив спис чи меч в задній прохід Кеншіна. Кеншін помер кілька днів по тому і вважалося, що вбивцю послав Ода Нобунага. Існує багато додаткових деталей, що вказують на те, що Кеншін ще до своєї загадкової смерті страждав на розлади шлунку і про це було відомо лише його наближеним. Тому така смерть у вбиральні не викликала додаткових питань, ні в кого не з’явилося здогадок про те, що смерть була насильницькою, все говорило про те, що це сталося в силу природних процесів. 

Кеншін пише свою передсмертну поему, Йошітоші (1839–1892)

Ніндзя застосовували у боротьбі такі методи, які звичайні самураї намагались ігнорувати. Вони діяли у таких ситуаціях та умовах, в які б навіть найсміливіші вагалися вступити. Історичні джерела, які вважаються серед дослідників достовірними, містять описи вражаючих фактів здійснення операцій ніндзя. Тому дуже дивним здається, що хтось відчуває потребу створення вигадок про ніндзя, коли факти про ці війни феодальної Японії самі по собі надзвичайні. 

Автор: Анна Тищенко

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Tagged , , , .

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *