Витоки Китайської Розвідки: 6 Таємних Вчень Тай Гуна

Поради Тай Гуна 

Коли ти займаєш посаду вана, або правителя, одного з князівств Давнього Китаю і твій сусід починає проявляти перші ознаки глибокої кризи, нічого іншого не залишається, окрім як поспішити отримати поради від найкращого наявного у твоїй державі стратега щодо ідей про те, як позбавити населення цього ж сусіднього князівства від смути, спричиненої діями їх неумілих управлінців. Приблизно такою є канонічна історія створення праці Цзян Цзия “Шість таємних вчень”, яка увійшла у обрану сімку класичних воєнних трактатів Китаю.

Як і у “Мистецтві війни” Сунь Цзи,  принцип “перемога без бою”  червоною ниткою пронизує трактат “Шість таємних вчень”.  Тому не дивно, що автор Цзян Цзия визначає однією із головних порад для досягнення поставленої мети саме застосування спеціальних таємних агентів.

І хоча у питанні застосування агентурної мережі думки давньокитайських авторів сходяться, однак праця “Шість таємних вчень” значно розширює уявлення про те, як і у яких цілях ці мережі можна ефективно застосувати. Крім цього, іншими характерними відмінностями трактату, який приписують Цзян Цзия, є його обставини створення, особистість самого автора та історія втілення порад, описаних у праці, на практиці.

Навколо питань точності датування і встановлення правдивості обставин, за яких було написано твір, досі ведуться наукові дискусії. Однак той факт, що трактат ще у XI столітті було канонізовано і приписано до класики, а автор перетворився у напівлегендарну особу, що носить титул найкращого стратега в історії Китаю, підкреслює важливу  рису, на яку слід звертати увагу при розгляді теми історії китайської розвідки. Ця праця є ключем для розуміння того, які фундаментальні засади вкладені у загальнокитайську воєнну стратегію.

Тож, трактат “Шість таємних вчень” побудовано у формі викладу політичних порад і тактичних настанов Тай Гуна (шанобливе прізвисько Цзян Цзия, що перекладається як “старійшина”) володарю князівства Чжоу – Вень-вану та його сину У-вану. У чому ж була справа?

Держава династії Шан, що панувала на території сучасного Китаю впродовж п’яти століть починаючи з XVI ст.до н.е, за рядом об’єктивних обставин почала переживати складні часи, іншими словами – від неї відвернулося Небо. За переказами наступних чжоуських володарів Китаю, останні з шанських князів були жорстокими, вони проводили своє дозвілля влаштовуючи тортури, а життя простого люду перетворили на страшний сон. В той же час князівство Чжоу почало нарощувати свої сили, а володар Вень-ван побачив у слабкості сусіда можливість втілити свої амбіції.

Саме на цьому етапі історії і з’являється особистість, якій приписуються найблагородніші чесноти і авторство “Шести таємних вчень” – Цзян Цзия, або Тай Гун. За легендою, князь Вень-ван отримав передбачення про те, що під час полювання він зустріне вчителя, який згодом стане його радником і принесе неймовірне процвітання держави. Так і відбулося. Ставши воєнним радником при дворі Чжоу, саме Тай Гун зміг направити потенціал володаря на досягнення своїх далекоглядних цілей.

Поради, які трапляються у викладеному тексті діалогу Вень-вана і Тай Гуна сповнені метафор та посилань на даосистські формули успішного управління внутрішніми та зовнішніми справами, які повинні узгоджуватися з поняттями добропорядності, скромності та гармонії. Однак у питаннях воєнних Тай Гун ще у першому розділі дає прагматичний коментар і зазначає, що мистецтво перемоги у війни полягає у тому, щоб ретельно розвідати задуми ворога і скористатися вигодою, раптово нападаючи там, де ворог не очікує. Тут і розпочинається розкриття тематики застосування розвідки.

Коли питання Вень-вана починають стосуватись конкретної мети – “спроби заступитися за жителів Шан, що потерпають від жорстокості правителя”, Тай Гун починає зводити свої думки, виражаючи основний принцип успішного вирішення проблеми. А саме те, що перш ніж приступати до відкритих активних дій, слід спершу детально вивчити противника. 

Спочатку, за словами Тай Гуна, слід звернути увагу на знаки Неба, зрозуміти, якими є якості інь та ян правителя Шан, тобто досконало вивчити те, що у термінології даосів звучить, як “природа особистості”. Іншими словами, скласти психологічний портрет правителя та його оточення, аби з’ясувати, яку тактику застосовувати. “Ви повинні подивитись на його зовнішні справи, а потім на його внутрішні справи, і лише тоді дізнаєтесь його [противника] думки. Ви повинні оцінити тих, хто віддалений від нього, і тих, хто є близьким до нього, і лише тоді дізнаєтесь про його відчуття”.

За Тай Гуном існує дванадцять правил, які він відносить до “громадянського наступу” і які за своєю сутністю дають загальні настанови, у яких напрямках застосовувати таємних агентів та які вигідні результати можна отримати виконавши умови.

Перше правило говорить про те, що слід знаходитись у близьких та гарних відносинах з тими, до кого противник ставиться прихильно. Це потрібно для того, аби пристосуватись до бажань правителя, а з часом використати його слабкості, щоб швидше усунути від державного керівництва. 

Друга і третя поради переплітаються між собою: слід познайомитися з тими, кого правитель любить і поважає, аби порушити основу, на якій тримається його впевненість у власній могутності. Коли поряд зникнуть люди, яким можна довіряти, влада почне безповоротно руйнуватися.

Четверта порада підказує про важливість застосування хитрощів. Тай Гун пропонує потурання противнику в розбещеності музикою та іншими слабкостями, які є неприйнятними та такими, що за даоським світосприйняттям руйнують особистість .

П’ятий пункт підштовхує  на ведення інтриг та змов серед близького оточення, а шостий уточнює, що важливо домовлятися з улюбленими міністрами противника, а з менш улюбленими триматися на відстані. Талановиті міністри опиняться під зовнішнім впливом, коли у державу прийде чуже військо.

Сьома і восьма поради говорять про методи досягнення прихильності у ворога та його найближчого оточення. Другим потрібно таємно довести вигоду, яку можна отримати, якщо ті підуть на змову, а володарю принести щедрі дари, які сприятимуть досягнення з ним “тісного взаєморозуміння”. “Якщо хтось керує державою, але при цьому сам є керованим — його держава неодмінно зазнає поразки”.

Десятий пункт пропонує князю Чжоу стати повним близнюком правителя ворожої держави. Все для того, аби остаточно дізнатись про правдивий стан речей у князівстві і у найбільш підходящий час непомітно привласнити його владу. Останні дві поради знову нагадують про важливість уважного ставлення до піднесення дарів та створення таких умов, за яких противник не підозрюватиме про те, що справи почали йти не так як слід.

Тож, можна підсумувати загальне бачення основних методів таємного втручання у справи ворожої держави. За Тай Гуном вони є такими : 

  • навмисне пристосовництво до противника та оточення ;
  • потурання бажанням та слабкостям;
  • переманювання представників близького оточення на свій бік;
  • антидержавні змови у таборі ворога;
  • втягування оточення противника у підривну діяльність;
  • лестощі;
  • маріонеткові чиновники;
  • шантаж.

Всі ці таємні невоєнні методи війни викладені як такі, що є найбільш ефективними та важливими на шляху досягнення мети. Однак перші дванадцять порад складно назвати вичерпними і тому Тай Гун підходить до детального роз’яснення питань, які виникають при ознайомленні з першими розділами “Шести таємних вчень”.

Розмова з Тай Гуном стає ще більш інформативною з точки зору звернення до теми про те, як використовувати агентурну мережу, коли до неї підключається син Вень-вана У-ван. Його питання стосувалися того, якими мають бути головні і другорядні помічники правителя, якими функціями вони повинні володіти. Не дивно, що більша частина описаних посад стосуються таємної діяльності.

Тож, у арсеналі правителя, за словами Тай Гуна, має бути один Фу-сінь (головний стратег): він відповідальний за поради, що стосуються секретних планів і належної відповіді на несподівані події; за вивчення Неба, задля уникнення раптових змін; за здійснення загального нагляду за розрахунками. Головному стратегу допомагають п’ятеро чиновників зі стратегії: вони відповідальні за планування питань “небезпеки і безпеки”; передбачення непередбаченого.

    Наступна категорія вирізняється з-поміж інших. Це чиновники таємних сигналів. Вони повинні заводити ворога в оману, надаючи йому доступ до невірних військових сигналів. Чиновники таємних сигналів відповідальні за прапори і барабани, за ясність сигналів для “очей і вух”, за використання обманних сигналів і печаток, неправильних вказівок і наказів; за таємне і швидке пересування вперед і назад, за появу і зникнення, подібно духам.

Іншою категорією є так звані “чиновники авторитету”. Як і чиновники таємних сигналів, вони відповідальні за застосування облудної стратегії. Їх основне завдання це створення дивного і незвичайного, того, що звичай люди і армія ворога не зможуть зрозуміти, певні шифри, неочікувані стратегічні рішення. Вони також відповідальні за постійні зміни у переміщенні.

“Вуха і очі”, про яких згадувалось у абзаці про чиновників таємних сигналів, виконують роль відповідальних за настирливість, підслуховування і підглядання, оцінку чиновників на всіх чотирьох напрямках і дійсного стану в армії. Вони мають звітувати про те, які чутки розповсюджуються у війську, перевіряти на чесність та щирість інших.

Передостанньою категорією чиновників, що виконують секретні і таємні функції є “блукаючі чиновники”. Вони відповідальні за виявлення розбещеності ворога і спостереження за змінами. “Блукаючі чиновники” повинні слідкувати та намагатись управляти почуттями ворога, вести спостереження за його думками, щоб мати змогу займатись розвідкою, коли буде потрібно. 

Відповідальними за функцію сіяння пліток та обману в державі противника мають бути “чиновники методів”. Їх завдання – це розповсюджувати тривожні чутки, аби збентежити населення і поширити відповідні настрої, за допомогою яких у майбутньому маніпулювання не складатиме значних труднощів.

Описавши невоєнні методи ведення війни та визначивши їх вирішальне значення, Тай Гун переходить до опису безпосередньо воєнних методів, які у більшій мірі не мають сенсу, коли не виконано попередні поради. На цьому завершується трактат “Шість таємних вчень”, але історія, що пов’язана з ним, лише починає активно розгортатися.

Як відомо, Вень-ван не був тим володарем, що зміг захопити державу Шан. Однак той факт, що він фігурує у трактаті Тай Гуна показує, яку повагу висловлюють майбутні покоління до цієї постаті. Вень-ван є засновником Чжоуської династії, а його син, що також з’являється у трактаті, зміг продовжити започатковані успіхи у розвитку князівства Чжоу. Таким чином, завдяки тому, що Вень-ван скористався порадами, які надав йому Тай Гун, і побудував широку таємну мережу, а згодом накопичив сили для майбутнього наступу, його син У-ван врешті решт здійснив напад на Шан.

Вирішальним результатом та доказом ефективності вчення Тай Гуна називають успішну для держави Чжоу битву при Муе 1045 року до нашої ери. Війська Чжоу на чолі з Ву-ваном та Цзян Цзия у якості головного стратега здобули в битві рішучу перемогу. Останній шанский імператор, Ді Сінь, був приголомшений розгортанням подій та після битви прикрасив себе цінними коштовностями і наказав підпалити своє тіло у царському палаці.  

Те, що битва відбувалась у дійсності, підтверджується археологічним відкриттям ритуальних бронзових посудин, відлитих через тиждень після перемоги. Все це ознаменувало падіння династії Шан та початок епохи держави Чжоу, що продовжувала панувати на території Китаю до VII століття нашої ери. Першим її правителем був У-ван, який після перемоги роздав захоплені землі у якості наділів своїм родичами та найближчому оточенню, а також розпочав проведення широкомасштабних реформ. Саме в епоху династії Чжоу жили та здобули широкого визнання найвідоміші давньокитайські філософи, ними ж було закладено фундаментальні основи, з якими ми донині асоціюємо далекосхідну культуру та державність. 

Автор: Анна Тищенко

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Tagged , .

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *