Контроль Свідомості ЦРУ

Отакої, минуло більше 70 років із дня створення Центрального розвідувального управління, а балачки про його натуру не вщухають й досі! Хтось упевнений, що благородна мета – боротьба із організованою злочинністю – повністю себе вичерпує, а хтось переконаний, що воно – ніщо інакше як монстр, що намагається підкорити усіх і кожного зокрема. Дійсно, аби розібратися у цьому питанні необхідно вивчити неабияку кількість ресурсів, які переважною більшістю є засекреченими. Саме це є причиною перебільшеної (хто зна?!) міфологізації та обростання служби ЦРУ народним фольклором – анекдотами, билинами, казками тощо. Так, можна пригадати горезвісний «план Даллеса», який потрактовувався як «теорія змови» Сполучених Штатів Америки проти Радянського Союзу (1953-1961рр.). Дослідникам вдалося з’ясувати, що цей доробок скорше є результатом літературного фантазування радянських публіцистів, адже цей «документ» не було опубліковано в офіційних джерелах, а також знайти текст оригінальною мовою не вдалося. До слова, ідеологія – це настільки впливовий комплекс ресурсів, що той, хто хоче оманюватися, обов’язково буде оманутим. Цікаво, що не так давно, а саме – у 2016 році цю працю («План Даллеса по уничтожению СССР (России)») було включено до Федерального списку екстремістських матеріалів. І тут доречно буде пригадати вислів того ж пана Даллеса – директора організації з 1953 до 1961 – про те, що 90% роботи ЦРУ має займати «підривна діяльність», інша ж частина – відводитися на розвідку.

Подейкують, що американські урядові структури з ЦРУ на чолі, здатні катувати, вбивати, скидати іноземні уряди і навіть впливати на політику у самих США. Як би там не було, неможливо заперечувати деякі факти. Наприклад, цілий комплекс програм, що ними можна вносити корективи у діяльність психіки людини. Після перемоги над нацизмом американські спецслужби вивезли із Німеччини значну кількість документів, які стосуються питань секретних досліджень поведінки людини. У той час як тривав Нюрнберзький процес, а етика і права людини перебували у фокусі уваги, США таємно вивозили нацистських вчених і давали їм американське громадянство. Безпосередньо під час Нюрнберзького процесу уряд США спорядив спеціальну групу медиків і вчених, яких було зобов’язано: ретельно і детально (не розпалюючи при цьому інтересу перед іншими делегаціями) фіксувати все, що відноситься до даної тематики. Отриманий матеріал виявився дуже великим. Відразу ж було створено «Підрозділ 19», який очолив бостонський бізнесмен Стенлі Ловелл, який, до слова, був президентом і головний виконавчим директором організації Lovell Drugs (у перекладі: «Ліки Ловелла»; цікаво, що слово «drugs» корелює зі словом «наркотики») з 1971 до 2000 року. Ця спецгрупа організаційно входила до складу іншої структури –Національної комісії з оборонних досліджень. Головним обов’язоком цих людей було: використовуючи отримані німецькими та японськими вченими результати, за короткий термін створити всілякі препарати для особливо засекреченої американської агентури, яка перебувала за межами США. Почалася активна розробка зброї спеціального призначення: хімічних, біологічних і психологічних засобів впливу.

Перед усіма цими зловісними назвами засекречених операцій, була особлива, яка увінчала усі подальші – «Паперова скріпка». У процесі цієї «акції», яка отримала таку назву через скріпки, якими прикріплювалися нові досьє вчених-нацистів до американських документів, які брали участь у знаменитих експериментах над людьми у Німеччині (які включали у себе хірургічне зрощування близнюків, видалення нервів з людського тіла без анестезії, і тестування на людях ефектів вибуху бомби) були перевезені для участі у кількох надсекретних проектах в Америку.

«Спадкоємцями» «BLUEBIRD» стали проекти «Artishok» («Артишок») щодо розробки ефективної «сироватки правди» і «MK-ULTRA» ( «МК Ультра»), також пов’язані із застосуванням різних засобів для контролю над психікою, у тому числі таких, які зможуть змінити переконання людини і зробити з нього «ідеального» шпигуна.

І тут не можна обійти увагою Управління безпеки під керівництвом полковника Шеффілда Едвардса, створене в ЦРУ у 1949 році. Центральне розвідувальне управління доручило Едвардсу досконально вивчити усі документи Нюрнберзького процесу, що містять відомості про методики тортур і допитів у нацистській Німеччині. Завдяки почасти й отриманим знанням, Управління під керівництвом Едвардса придумало і реалізувало схему створення мобільних груп з ведення допитів, до складу яких входили: психіатр, психолог-експерт з перевірки за допомогою поліграфа. Ці фахівці були потрібні не тільки для роботи з полоненими, але і з кандидатами на роботу у розвідслужби. Проект, у рамках якого створював своє ноу-хау Едвардс, отримав кодову назву BLUE BIRD («Синій птах»). 20 квітня 1950 року контр-адмірал Роскоу Хилленкоттера – третій директор Центральної розвідки і перший директор Центрального розвідувального управління – затвердив представлений проект, і з цього дня він отримав силу закону для всіх співробітників. Так було офіційно санкціоновано застосування у розвідувальної діяльності детекторів брехні.

ЦРУ поставило перед вченими певні цілі: знайти кошти і домогтися такого ступеня контролю над людиною, коли він буде виконувати накази проти своєї волі і навіть всупереч інстинкту самозбереження. Завдання полягало у тому, щоб «запрограмувати» людину на певні дії так, щоб у нормальному стані вона нічого не підозрювала. «Програма» повинна була включатися при пред’явленні ключового сигналу (умовної фрази).

Загальна схема «програмування» виглядала наступним чином.
    •Перший етап –  депривація. Суб’єкт на тривалий час втрачає сон, їжу, тепло, піддається психологічному тиску.
    •Другий етап –  наркотики. Після того, як суб’єкт досить стомлений і його самоконтроль ослаблений, йому дають наркотичні препарати для підвищення суггестивного ефекту (навіювання).
    •Третій етап –  сеанс гіпнозу. Кодування суб’єкта на виконання тих чи інших дій.
    •Четвертий етап –  амнезія (забування).
•П’ятий етап –  відновлення. Через деякий час, коли людина відпочине, їй висувають умовний сигнал. Суб’єкт повинен виконати дії, які заклав у нього гіпнотизер. Якщо досвід виявляється невдалим, процес повторюється спочатку.

У червні 1950 року група фахівців попрямувала не в Європу, як було задумано спочатку, а в Японію. У цей час почалася війна в Кореї і під рукою виявилося досить «матеріалу» –  корейських військовополонених, на яких повинні були перевірятися теоретичні викладки. Було дано наказ: ні за яких обставин не розголошувати мету приїзду навіть американському військовому командуванню. Над військовополоненими були проведені експерименти з препаратом Амітан натрія із бензедрином та іншою стимулюючою речовиною – пікротоксином. Паралельно велися досліди по викликанню амнезії (стійкого порушення пам’яті) і придушення самоконтролю немедикаментозними методами. Однак очікуваних результатів досягти не вдалося. До слова, у 1951 році роботу над проектом перейняв вищезгаданий Морзе.

На той час стало зрозуміло, що натренована людина легко може обдурити поліграф. Тому Аллану було доручено зробити «суперполіграф», який можна б було вмонтувати в крісло, диван, письмовий стіл і т.п., щоб людина не могла навіть припускати, що присівши, наприклад, у крісло, вона автоматично підключається до детектора брехні. Під керівництвом Аллана був винайдений апарат, названий «електросном». Апарат дозволяв привести людину у змінений стан свідомості, піддаючи піддослідного електрошоку або легкому потрясінні мозку. У принципі, «Електросон» був схвалений і рекомендований для застосування. Правда, керівництво ЦРУ зробило маленьке застереження: «кадрових співробітників ЦРУ на апараті перевірці не піддавати». Справа була у тому, що, як визначили фахівці, електрошок може викликати амнезію, а це значить – вивести з ладу співробітника. «Електросон» виявився чудовим інструментом для тортур –  якщо регулятор електрошокової напруги ставилося на певні ділення, людина починала відчувати гострий біль. Саме це і змушувало багатьох «пацієнтів» заговорити.

Застосовуючи на допитах цілий комплекс технічних засобів, вчені ЦРУ, після багаторазових дослідів над сотнями людей дійшли до висновку  –  тривалий вплив електроімпульсів може довести «пацієнта» до стану тварини. Керівник програми Аллен у своїй доповідній записці на ім’я начальника Управління розвідувальної інформації писав: «Якщо кінцевим результатом впливу електричного струму буде перетворення людини у тварину, то, безумовно, виникнуть заперечення проти таких методів. Треба шукати інші шляхи ».

Отже, техніку промивання мізків ЦРУ розробляло не тільки в рамках проекту «МК-Ультра», але задовго до нього в проектах «Синій птах» і «Артишок».

У 1951 році Аллен Морзе, працюючи в рамках програми ARTICHOKE над проблемою стирання людського розуму, назвав це процесом «створення рослини». Така можливість виборчого «стирання» стосовно людини, яка знає занадто багато і яку можна змусити забути те, що вона знає, була метою програм і ARTICHOKE, і MK-ULTRA, і інших специфічних наукових програм ЦРУ. Для подібних експериментів-допитів мучителі використовували не тільки наркотичні та сильнодіючі речовини, але також і гіпнотичний метод «регресії», за допомогою якого переконували піддослідного, що той, скажімо, веде відверту бесіду з дружиною (з близьким другом тощо),  перебуваючи у приємний момент свого життя у безпечному місці. У такому стані, людина здатна розказати багато. Незабаром наркотерапія і гіпноз стали невід’ємною частиною роботи спецслужб, допомагаючи в разі потреби «створити будь-яку фантазію» у 60-70 відсотків «пацієнтів».

Така методика, вдосконалена іншими фахівцями у білих халатах із закритих наукових закладів, послужила основою для магічного переродження оброблюваного індивіда у декількох різнопланових особистостей. Найбільш, мабуть, відомим широкій вітчизняній громадськості випадком, яким займалися професіонали з КДБ, став заарештований на Кубі у 60-х роках Хуан Анхель Костаньєра, який опинився «людиною-квартетом».

Завдяки подібним експериментам гинули не тільки прості люди. У цьому контексті можна пригадати відомих людей – Мерилін Монро та Курта Кобейна.

У 1952-1966 рр. у рамках операції ARTICHOKE співробітники ЦРУ зробили близько 150 перельотів в Європу.

Прикметно, що за кілька років до введення у дію проекту «МК-ультра» ВМС США виділило професорові Річарду Уендту 300 тисяч доларів на проведення секретних експериментів, метою яких було розробити «еліксир правди», здатний «розв’язати язика» будь-кому. Спеціальні кур’єри ЦРУ доставляли у лабораторії різноманітні препарати, а звідти – новини про результати експериментів. Досліди з вилучення магічної речовини «Т» (від слова truth – правда) проводилися на студентах, які ні про що не здогадувалися, яким платили по 1 долару за годину «медичних досліджень». Відбиралися тільки чоловіки не старше 21 року. Професор зі своїми колегами стежив за реакцією випробовуваних через спеціальні дзеркала, вмонтовані в певних місцях «залу експериментів». Мета подібних експериментів зі співвітчизниками з роками стала більш зловісною: потрібно було не просто витягнути секретні дані, а й надати такий вплив, щоб кардинально перебудувати образ думок людини. Ця техніка з легкої руки оперативника ЦРУ в галузі пропаганди Едварда Хантера отримала назву «промивання мізків». Е. Хантер у вересні 1950 року в газеті «Miami News» опублікував сенсаційну статтю «Тактика промивання мізків»; з тих пір термін «brainwashing» –  дослівний переклад «промивання мозку» метафоризувалося у «ідеологічну обробку» – увійшов у міжнародний словник термінів.

Звісно, пошук психотропних методів впливу на людину піддався еволюції. Відомо, що у 1943 році медики СС і гестапо проводили експерименти із застосуванням препарату мескаліна, одержуваного з есенції пейотового кактусу. Досліди проводилися над ув’язненими, у першу чергу радянськими, у концентраційному таборі Дахау. Мета – знайти засіб придушити волю, паралізувати психіку людини, змінити її поведінку на власну користь.

Опісля численних практик дослідники ЦРУ прийшли до висновку, що за допомогою електричних імпульсів можна довести людину до стану «тварини» чи «овоча». Але це не дуже влаштовувало керівників програми, так як тварина чи овоч не можна було використовувати у потрібних цілях. «Треба шукати інші шляхи», – як тоді писав Аллен в доповідній записці на ім’я начальника Управління розвідувальної інформації. Натомість, у 1952 році почали розроблятися так звані «нейрохірургічні» методи впливу на людську поведінку. У процесі експериментів застосовувалися такі подразники, як яскраве світло, вібрація, ультразвук, різного роду гази, спека і холод, перепади тиску і ін.

Відомо, що досліди з мескаліном проводив Курт Плетнер, який більш відомий як керівник «відділу Р» при Інституті наукових досліджень цільового військового значення організації Аненербе («Німецьке товариство з вивчення древніх сил і містики») – спільноти, що існувала у 1935-1945 роках, яка була створена для вивчення традицій, історії і спадщини німецької раси з метою окультно-ідеологічного забезпечення державного апарату гітлерівської Німеччини. У результаті експериментів одні піддослідні ставали буйними, інші – злісними, треті – пригніченими, але запланованих змін психіки домогтися не вдалося. На додаток до таких пошуків, були зреалізовані спроби «опрацювати» наркотичні речовини. 

Отже, у кінці 1940-х років в Управлінні технічних служб ЦРУ був організований відділ, який займався розробкою хімічних і бактеріологічних засобів, призначених для впливу на психіку людини. З 1951 року його очолював доктор хімічних наук Сідней Готліб. Готліб займався вивченням можливості військового використання препарату ЛСД – «еталонний» галюциноген. На початку 1953 року хімік був поставлений на чолі «Програми досліджень таємного застосування хімічних і біологічних речовин». У квітні того ж року Директор ЦРУ Аллен Даллес затвердив її назву – проект «MK-Ultra». Останній отримав гриф «Цілком таємно» і не підлягав якої б то не було ревізії навіть з боку фінансових органів ЦРУ. Найважливішою частиною програми, що тривала з 1953 року до кінця 60-х років, було випробування і розробка хімічних, біологічних і радіологічних засобів, придатних для використання у таємних операціях з метою контролю над поведінкою людини. До цього списку входили: радіація, електрошок, різні методи з галузі психології, психіатрії, соціології, антропології тощо.

Завдання проекту, зокрема, полягало у розробці такого препарату, за допомогою якого можна було б вплинути не тільки на поведінку, але і на переконання людини, в основі підриваючи його лояльність «потенційному противникові». Іншими словами, питання ставилося так: чи зможе ЦРУ за допомогою таких препаратів робити шпигунів. Для цього вивчалися хімічні речовини біологічного походження (отрути змій, комах, молюсків, грибів), віруси і бактерії, що викликають віспу, холеру, сибірську виразку і інші захворювання, синтетичні хімічні препарати. Відповідно, програма «МК Ультра» мала ряд підпроектів («Mk search-2»/«Пошук-2», «Субпроект-68» тощо).

Основна ставка у проекті була відведена саме ЛСД, який був сильнішим і в кілька разів ефективнішим за мескалін, і в мільйон разів – гашишу.

Особливо прискіпливо вивчалася інформація з наступних питань:

  1. розлад пам’яті;
  2. дискредитація людини його поведінкою;
  3. зміна сексуальних звичок;
  4. методи випитиванія інформації;
  5. суґестивність;
  6. створення у людини почуття залежності і ін.

Випробування проходили як у лабораторних умовах, так і у побутовій обстановці, включаючи введення хімічних препаратів особам, що нічого не підозрювали. Так, для спостереження за поведінкою людей після ненавмисного вживання наркотиків співробітник ЦРУ, який проводить випробування, встановлював контакт з наміченим «об’єктом», вибравши його навмання у барі. Опісля людина запрошувався на конспіративну квартиру, де йому вводився підмісив в напої або їжу наркотик. Потім за ним спостерігали з суміжної кімнати, використовуючи прозоре скло і магнітофон.

Вчені ЦРУ аналізували можливість підсипати якусь кількість ЛСД у міську водопровідну мережу, щоб привести жителів міста в «безтурботний стан» і змусити їх забути про необхідність захищатися. Відомо, що у середині 50-х років у Нью-Йорку разом з відділенням спеціальних операцій армії США була проведена операція «Велике місто». За допомогою спеціальних пристроїв, вмонтованих в автомобіль, розпорошувався особливий порошок і газ на відстань до 120 км. Експеримент мав на меті виявити поведінку людей, що потрапили в осередок – зону отруєння, зафіксувати факт і ступінь отруєння, стійкості, концентрації газу, впливу дощу, туману тощо.

Щоб не привертати увагу широкої громадськості, у тому числі і медиків, ЦРУ, підшукавши у якості помічників відомих професорів, розосередило окремі дослідження у відповідні для цих робіт університети, клініки і виправні заклади. Відомо, що експерименти, які мають відношення до проекту «МК Ультра», проводилися в Бостонському госпіталі, на медичному факультеті університету Ілінойса, у Колумбійському, Рочестерському університетах тощо.

Щоб не бути голослівним, варто згадати про так звану операцію «Опівнічна кульмінація», яка включала у себе спеціально підготовлені безпечні притулки у Нью-Йорку і Сан-Франциско, побудовані з єдиною метою – вивчати ефекти ЛСД на що не давали свою згоду на експеримент індивідів. Але для того, щоб заманити в них людей, ЦРУ замаскувало ці будинки під «публічні будинки». Повії на окладі ЦРУ (так, така річ дійсно існувала) заманювали «клієнтів» повертатися у ці будинки. Замість інтимних стосунків, однак, вони накачували їх різними наркотиками, найбільш знаменитим з яких був ЛСД. Також інтенсивно використовувалася марихуана. За ходом експериментів спостерігали через двостороннього дзеркала – в деякому роді аналог збоченого реаліті-шоу.

Таким чином, методи ЦРУ і усі ці програми із низкою підпроектів – це те, так чи інакше мало місце в історії людства. І це зайшло занадто далеко в ері постпозитивізму та антропоцентризму. На що тільки не здатні люди…

Автор: NN

Tagged , , .

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *