Витоки Китайської Розвідки: «Мистецтво Війни» Сунь-Цзи

Коли мова заходить про систему тієї чи іншої сфери життя регіонально віддаленої частини світу, часто виникає передчасне очікування того, що предмет розгляду має вирізнятися особливою екзотичністю чи хоча б чимось таким, що має здивувати та викликати безмежну кількість внутрішніх протиріч.  Такі передчуття дійсно є виправданими у більшості випадків, особливо коли розкривається тема далекосхідної цивілізації. Проте відмінність світосприйняття, інакшість інтерпретацій реальності, особливість філософських вчень не завжди є вагомими причинами аби не перейняти досвід далеких народів у справах політичних.

Під час Індокитайської війни (1946–1954) у битві при Дьєнб’єнфу генерал Во Нгуел Зіап успішно застосував незнайому французам тактику, описану в китайському військовому трактаті «Мистецтво війни». Саме ця битва завершила французьке панування у В’єтнамі, а генерал, що стояв в подальшому за перемогами над американською армією у В’єтнамі, старанно вивчав і застосовував ідеї Сунь-Цзи. Поразки військ США в тій війні, як ніщо інше, привернули увагу лідерів американської військової теорії до трактату Сунь-Цзи. Красномовним підтвердженням подальшої широкої популяризації праці на Заході та її практичного застосування у військовій сфері є укази Міністерства армії США через свій коледж командного і генеральського складу про обов’язкове зберігання підрозділами в бібліотеках при відповідних штабах “Мистецтва війни” для подальшого вивчення. 

Можна з упевненістю говорити про те, що сліди історії розвідки Китаю приведуть тих, хто цим цікавиться, вглиб тисячоліть. Не випадково фахівці вважають батьківщиною перших теоретиків розвідки саме Китай.

«Мистецтво війни» Сунь-Цзи завжди вважалося найстарішим і найвищим досягненням китайської військової думки. Проте, крім цього трактату існує ряд і інших, трохи менш відомих широкому загалу праць, що розкривають питання воєнної проблематики, включаючи розвідку. «У-цзи», «Сима фа», «Питання і відповіді танского Тай-цзуна і Лі Вей-гуна», «Вей Ляо-цзи», «Три стратегії Хуан Шигуна», «Шість секретних навчань Тай-гуна» разом із трактатом Сунь-Цзи складають сімку, так званих, класичних військових трактатів.

Результат пошуку зображень за запитом 昔 の 中国 人
Сунь-Цзи

Військова тематика належить до філософської школи, яку часто китайські автори виділяли в окремий від інших шкіл напрямок. Згадки про таку школу зустрічаються в китайській історіографії під терміном «бін-цзя», що в буквальному сенсі означає «школа воєнної філософії».

Ця школа почала формуватися в VI-V ст. до н.е. в середовищі воєначальників. І оскільки соціально-політичне життя Китаю незмінно залишається під впливом водночас декількох філософських вчень, які не лише не суперечать, але й доречно доповнюють одне одного, бін-цзя також виступає як синтез ідей конфуціанства, легізму, даосизму та моїзму.

Ідеологічною основою слугують ідеї конфуціанства, в якому воєнним справам в ієрархії соціального життя виділяється місце, що охарактеризоване як останній, але необхідний засіб для перешкоджання смут і відновлення так званої конфуціанської «гуманності», «належної справедливості» та «благопристойності».

Результат пошуку зображень за запитом школа воєнної філософії китай
Конфуцій і його учні Янь Хуей і Цзен Сань на Абрикосовому вівтарі. 
Художник Кано Таніу (Kano Tanyu, 1602—1674), Музей витончених мистецтв, Бостон, штат Массачусетс, США

Світогляд бін-цзя ґрунтується на даоському уявленні про циклічний характер всіх космічних процесів, які є переходом протилежностей одна в одну за законами взаємоперетворення сил інь – ян і циркуляції «п’яти елементів». Тут же і співіснують легістські принципи, які фігурують нарівні з конфуціанскими: «законність», «караність», «корисність» та «хитрість».

Воєнна класика цінувалась впродовж століть і для підтвердження цього можна навести ряд показових фактів.

По-перше, як правило, військові твори не було дозволено тримати приватно і їх, зазвичай зберігали, таємно. Наприклад, володіння «Шістьма секретними вченнями» Тай-гуна загрожувало власникові стратою.

По-друге, майже всі ці вчення спочатку передавалися з покоління в покоління, часто в усній формі і завжди в суворій секретності і лише пізніше переносились на бамбукові таблички. Урядові переписувачі і чиновники збирали бамбукові таблички з трактатами та зберігали їх в імператорській бібліотеці. Поміщені в архів, вони були доступні лише обмеженій кількості вищих чиновників і самому Імператору Китаю. Цим працям приписувалася містична роль. Вважалося, що ті, хто володіли давніми військовими трактатами, були непереможні.

Як вже було згадано, найбільш важливим твором жанру бін-цзя є трактат «Мистецтво війни» Сунь-цзи.  Майже вся історія Китаю в давнину складалася з нескінченного ланцюга воєн, китайські царства вели між собою безперервну військово-політичну боротьбу. Кожне царство прагнуло до внутрішнього посилення. Потрібні були не лише політики та дипломати, але й фахівці з військової справи, полководці. Мистецтво полководця і мистецтво ведення війни цінувалися дуже високо, бо від них постійно залежали цілі царства. Трактат Сунь-цзи був написаний в період гострої фази боротьби між князівствами в епоху Чжоу, як повчання правителю царства князю Холюю.

Вимушене зло — це те, як Сунь-цзи бачив війну та як її інтерпретував.  Фундаментом для вичленення з неї такого явища, як війна методів (за допомогою яких війну можливо закінчити з найменшими втратами) стало тісне поєднання давньокитайських вчень та особливість бачення війни, як чогось комплексного та органічно цілого починаючи з дипломатії та мобілізації і закінчуючи розвідкою.

Ідеальна перемога — це та, котрої було досягнуто без застосування військової сили. Це і розкриває сутність важливості ведення активної різнопланової дипломатії, що буде здатна вирішувати поставлені завдання – ламати стратегічні плани противників, знищувати їх союзи. Таємна дипломатія, або розвідка, є одним із основних засобів для задоволення зовнішньополітичних прагнень .

Результат пошуку зображень за запитом древні китайські воїни

«Користування агентами — найістотніше на війні; це та опора, покладаючись на яку діє армія».

Ці слова відносяться до останнього розділу трактату «Мистецтво війни», саме він присвячений опису функціонування секретних служб. Сунь-Цзи неодноразово наголошував, що не можна починати війну без розуміння того, навіщо вона тобі. Тому чим ширше агентурна мережа, тим більш достовірними будуть відомості про сильні і слабкі сторони противника.

У трактаті існує чітка класифікація таємних агентів, що свідчить про їх широкий спектр застосування. Виділяється всього п’ять видів: «бувають агенти місцеві, бувають агенти внутрішні, бувають агенти обернені, бувають агенти смерті, бувають агенти життя».

Часто термін, що застосовує Сунь-Цзи до описаних посад, перекладають як «шпигун», що в оригіналі звучить як «цзень» і є скороченням повної форми «цзеньдє». Різновиди агентів позначаються термінами, що складаються з двох ієрогліфів, одним із яких є цей самий «цзень», а інший ієрогліф розкриває функції окремих видів агентів. Така лаконічність, що дуже притаманна китайській літературній мові, дає безліч варіантів для того, як інтерпретувати значення одного ієрогліфа, який у поєднанні з іншими ієрогліфами може створювати нові значення. Це також сприяло тому, що послідовники Сунь-Цзи, глибоко аналізуючи текст, залишали величезну кількість коментарів та інтерпретацій, що дозволяє нам поглибити розуміння того, що написано в тексті китайського полководця-мислителя і що він мав на увазі, застосовуючи ті чи інші ієрогліфи. Розглянемо детальніше.

«Місцевих агентів вербують з місцевих жителів країни противника і користуються ними». Тобто місцеві агенти — це ті місцеві жителі, що проживаючи на ворожій території, надають потрібні свідчення під час перебування там армії. Їх вербують зазвичай серед таких жителів ворожої держави, що не отримали за різних обставин потрібного їм чину чи були ображені тим, що не були відзначені винагородами, тримають певну образу на владу, а тому їх почуття громадянського обов’язку дуже низьке і цим легко можна скористатись. Жадібність, відсутність громадянського обов’язку, егоїзм і честолюбство — ось ґрунт, на якому вербуються агенти серед населення противника.

«Внутрішніх агентів вербують з його чиновників і користуються ними». Так автор називає чиновників і взагалі осіб, які перебувають на службі у супротивника і є одночасно агентами чужої держави. Образа чиновника на владу — основний мотив для його вербування на місце внутрішнього агента. «Серед чиновників противника є люди розумні, але які втратили посаду; є люди, які провинилися в чому-небудь і зазнали за це покарань; є улюбленці, жадібні до багатства; є люди, поставлені на нижчі посади; є люди, які не виконали покладених на них доручень; є люди, які прагнуть отримати більш широке поле для застосування своїх здібностей, користуючись нещастям інших; є люди, схильні до хитрощів і обману. З такими людьми слід вступати в таємні зносини, щедро обдарувати їх, прив’язати їх до себе і через них дізнаватися про стан їх країн, розвідувати про плани проти себе, а також змушувати їх сіяти ворожнечу між їх володарем і його васалами». Тобто, вже тоді виникло розуміння того, що сьогодні ми називаємо стратегічною агентурою.

Коментатори твору Сунь-Цзи детальніше розкривають сутність діяльності внутрішніх агентів, наводячи приклад з історії періоду міжусобних воєн Чжаньго. Коли між князівствами Цінь та Чжао велась війна, на чолі ціньської армії стояв відомий полководець Ван Цзян, а на чолі чжаоської — Лі Му. Лі Му був відважним командиром, що поєднував у собі найцінніші якості, «і розум і хоробрість», з огляду на що ціньські війська почали програвати. Ван Цзян зрозумів, що у відкритому бою йому не впоратись з таким противником, тому вирішив діяти іншими засобами. При дворі чжаоського князя перебувала людина, що дуже заздрила успіхам Лі Му, його звали Гу Кай. Тому Ван Цзян увійшов з ним в таємні зносини, підніс велику суму грошей і нібито по-дружньому попередив його, що Лі My чекає тільки кінця кампанії, щоб розправитися зі своїм суперником. Так як це збіглося з припущеннями самого Го, той, не замислюючись, відправився до князя і наговорив йому, ніби тому стало відомо, що Лі My замишляє вбити князя і отримати з рук ціньского князя після його перемоги князівство Чжао. Чжаоський князь повірив своєму фавориту, відкликав Лі My з армії і стратив його. Наслідки усунення вправного полководця швидко далися взнаки. Минуло всього три місяці і армія Чжао була вщент розбита ціньськими військами.

«Обернених агентів вербують з агентів супротивника і користуються ними». Такий своєрідний термін як «обернений агент» застосовується до агентів супротивника в своєму таборі, діяльність яких, однак, майстерно направляється в зворотний бік: на користь тієї країни, проти якої вони спрямовані. Це ворожий агент, обернений проти самого ворога. Знаряддями для використання ворожого агента служать підкуп і обман. Іншими словами, це перевербований розвідник.

«Коли я пускаю в хід що-небудь обдумане, я даю знати про це своїм агентам, а вони передають це противнику. Такі агенти будуть агентами смерті». Це агенти, які прямують до супротивника спеціально для того, щоб передати йому неправдиві відомості, ввести його в оману, дезінформувати і схилити його до дій, які йдуть йому на шкоду або навіть можуть послужити причиною його загибелі. Очевидно, коли брехня виявляється, викритий противником агент, як правило, піддається смерті.

Якщо судити за історичними прикладами, що наводять коментатори Сунь-Цзи, то особливо часто такими агентами смерті виявлялися посли, що направляються до супротивника для відволікання його уваги удаваними переговорами про мир і навіть для замирення. Саме в цей час, коли противник, повіривши мирним запевненням посла, послаблював пильність і ставав менш обережним, друга сторона і проводила рішучу військову операцію. Цим же задум розкривався і посол, який перебував в таборі противника, щоб своєю присутністю підтримувати в ньому впевненість у щирості своїх пропозицій, страчувався.

 «Агентами життя» називаються такі агенти, які надсилаються до супротивника за будь-якими відомостями. Оскільки весь сенс їх роботи полягає в тому, щоб ці відомості доставити, вони зобов’язані всіляко намагатися зберегти свою діяльність в таємниці і повернутися додому живими. Звідси і їх назва. Для такої роботи необхідний особливий підбір людей. Про це говорять всі коментатори Сунь-Цзи і перераховують якості, які вимагаються від них.

«До агентів життя належить вибирати людей, які зсередини освічені і розумні, але за зовнішніми ознаками — дурні, по зовнішності — низинних, серцем же — відважних; належить вибирати людей, які вміють добре ходити, здорових, витривалих, хоробрих, обізнаних в простих мистецтвах (в першу чергу малювання і лічба, зокрема вміння проводити всякі вимірювання і обчислення), які вміють переносити і голод, і холод, образи і ганьбу».

Таким чином, перша категорія розвідників — інформатори; друга — агенти в таборі супротивника з середовища його власних людей; третя — агенти супротивника, що використовуються проти їх власної сторони; четверта — розвідники і диверсанти; п’ята — розвідники-рейдери.

Результат пошуку зображень за запитом сунь-цзи

Діяльність таємних агентів настільки різноманітна і всеохоплююча, що Сунь-Цзи не може не додати:

«Всі п’ять розрядів таємних агентів працюють і не можна знати їхніх шляхів. Це називається незбагненною таємницею. Вони — скарб для володаря».

Так оцінює Сунь-Цзи значення роботи розвідки, підкреслює її важливість та закріплює свої ідеї, які слугуватимуть дороговказом для багатьох поколінь не лише полководців, але й політиків та дипломатів.

Автор: Анна Тищенко

Tagged , , .

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *