Нова Ікона Української Спецслужби

У кожної серйозної спецслужби у світі є свій «батько-засновник». Особа, яка своєю біографією, діяльністю та поглядами, наче втілює, як архетип, все до чого мають прагнути молоді та досвідченні співробітники, яка відображає саму суть та дух служби. 

Довгий час для майже всіх пострадянських країн таким символом був Фелікс Дзержинський — організатор «Всероссийской чрезвычайной комиссии по борьбе с контреволюцией и саботажем» скорчено — ВЧК. Створена одразу після Жовтневого перевороту 1917 року, вона стала одним з символів, стовпів та основ радянської Росії. Чекісти, як скорочено стали називати офіційно та неофіційно співробітників нової структури, на відміну від старої царської жандармерії та шпиків таємної поліції мали стати втіленням нової людини, створеної суспільними змінами, не приховуючи та навіть афішуючи свою діяльність. 

Пов’язане зображення

Як вже було сказано, організатором та першим керівником ВЧК став збіднілий польський шляхтич, який перейшов на бік більшовиків — Фелікс Едмундович Дзержинський. Його організаторські здібності стали в нагоді при проведенні Жовтневого перевороту. Йому, ініціативному та досвідченому революціонеру, доручили організувати Надзвичайну комісію (рос. — ЧК) 20 грудня 1917. Ця дата донині є днем Федеральної Служби Безпеки Росії, яка вважає себе прямим нащадком «надзвичайки» і має для цього достатньо підстав. Саме засновник та керівник ВЧК (з 1922 — ГПУ та з 1923  — ОГПУ) Фелікс Дзержинський розмістив свою штаб-квартиру на Луб’янці, де зараз розквартирована ФСБ та пам’ятник якому прикрашає площу перед будівлею. Багато хто з офіцерів, що починали службу в КДБ, пам’ятають портрети Дзержинського у кабінетах очільників комітету, якого іменували не інакше, як «Залізним Феліксом» (начебто за стійкість у боротьбі з ворогами революції, хоча, щодо такого імені є й інші версії). За СРСР на його день народження (11 вересня) молоді співробітники складали присягу, а 11 числа кожного місяця всі співробітники отримували зарплату.

Втім настільки вагомим культ керівника став не одразу. Якщо в 20-ті роки по смерті Дзержинського (1926 рік) його справді вважали одним з батьків революції та навіть присвячували поеми, то за Сталіна «Залазний Фелікс» отримував, в кращому випадку, прохолодну згадку про себе. В кабінетах керівників ОГПУ-НКВС висіли портрети тодішніх очільників: Генріха Ягоди, Миколи Єжова та Лаврентія Берії, що змінювались одразу після того, як ставало відомо, що вони виявились «ворогами народу». 

Звеличення культу Фелікса Дзержинського, як чекіста №1 приписують Микиті Хрущову та його близькому соратнику та першому керівнику Комітету державної безпеки при Раді міністрів СРСР — генералу Івану Сєрову. З одного боку, це дозволяло розірвати зв’язок та вибити землю з під ніг ще достатньо сильних прибічників Лаврентія Берії, а з іншого — молодь післявоєнних років, яка не була свідком діяльності ВЧК, була піддатливим людським матеріалом для нових пропагандистських штампів. 

Саме тоді з’явилась ідеологічні міфи про те, що саме ВЧК під особистим контролем Дзержинського вдалось подолати дитячу безпритульність (при цьому опускались моменти антигуманного та навіть злочинного поводження з дітьми), починають зніматись художні фільми про героїчні операції чекістів, першим з яких став «Операція Трест» 1968 року. В серії «Жизнь замечательных людей» виходить книга присвячена Ф.Дзержинському. Називаються вулиці, площі, міста та села. 

З Росією зрозуміло. Та чи є він тією постаттю, яка може стати символом Служби безпеки незалежної України? Таємних операцій, що впливали на долю країни та всієї східної Європи, оперативних комбінацій та партій в українській історії вдосталь. Багато імен відомих та ще більше невідомих.

За козацьких часів розвідка знову стала важливою складовою військового мистецтва України та вийшла на новий рівень. Оперативні дані дозволяли попередити напади татар на українські землі, планувати наступальні операції на морі та на суші. На якісно новий рівень розвідка Війська Запорізького вийшла під час національно-визвольної війни, яку очолив гетьман Богдан Хмельницький. Серед польських кіл існувала навіть думка, що гетьман знає навіть те, що відбувається у королівській опочивальні, маючи своїх людей серед найближчого оточення польського короля. Тож, можна лише уявляти, настільки повною картиною про військові та політичні справи супротивника володів гетьман.

Результат пошуку зображень за запитом "хмельницький богдан"

Одним з найвідоміших українських розвідників, знаних у Європі — є Юрій Кульчицький. Дрібний шляхтич з Галичини, який спочатку був козаком на Запоріжжі, а потім перебрався до Європи й оселився у Відні. За комерційними справами бував у Туреччині і добре знав її мову та звичаї. Саме це стало у нагоді, коли у 1683 році турки взяли Відень в облогу і місто вже готове було здатись не очікуючи на поміч. Але саме Кульчицький запропонував допомогу. Перевдягнувшись у турецьке вбрання, він пройшов непомічений табором османів, аби добратись до військ імператора та доправити послання містянам про те, що допомога вже близько. Місто відмовилось від капітуляції, а згодом спільна армія імператора, польського короля та козаків розбиває турків під Віднем. Згадку про Кульчицького, розвідника, дипломата та першого власника кав’ярні в Європі (за відомою легендою від отримав у нагороду всю каву з османського обозу) несе в собі вулиця Відня, де до того ж встановлений невеликий пам’ятник українцеві. Пам’ятає про свого сина й Україна — пам’ятник герою стоїть у центрі Львова.

Результат пошуку зображень за запитом "юрій кульчицький"

Серед не менш відомих українців козацької доби, хто плів шпигунські інтриги Європою був Григорій Орлик — син гетьмана Пилипа Орлика. Зробивши у Франції блискучу кар’єру, він досяг високих посад на дипломатичній та військовій службі при дворі короля Людовика XV. Неодноразово виконував під різними іменами таємні операції у Польщі, Криму, імперії осман. Він був і швецьким офіцером, і французьким лікарем, і купцем, чому сприяло знання багатьох країн, звичаїв народів та природний розум і кмітливість. Йому належить одна з вирішальних ролей у дипломатичній комбінації, що призвела до повторного зведення на польський престол Станіслава Лещинського, якого він особисто супроводжував з Франції до Польщі. 

Пов’язане зображення

З початком української національної революції у 1917 році та створенням Української народної республіки, потреба в розвідці та контррозвідці стала очевидною. Однак, карколомна швидкість зміна керівників держави та самої форми державного устрою від республіки до гетьманату та директорії, не дали можливості багатьом діячам революції в повній мірі розкрити свої організаторські здібності. 

За Української Держави 1918 р. завдання контррозвідки сконцентрували у собі Осібний відділ та Державна варта. В завдання особового відділу входила робота з агентурою, охорона гетьмана від замахів на його життя, спостереження за німецькими військами та діяльністю німецько-австрійських сил на території України запрошених свого часу УЦР. Державна варта контролювала переміщення через кордон, його охорону, підтримання внутрішнього порядку, контроль за перебуванням іноземців та інші функції. Врешті, всю інформацію від цих структур отримував начальник штабу «Головної квартири гетьмана». Структури найбільш наближеної до очільника держави, керівник якої щоденно надавав доповіді та був найближчим порадником. Найдовше на цій посаді перебував Борис Стеллецький (27 червня 1918 — 24 жовтня 1918). Сам Гетьман в подальшому вважав це призначення помилкою. Але на своїй посаді генералу Б.Стеллецькому вдалось попередити кілька замахів на життя Гетьмана, оперативно інформувати його про діяльність українських партій та більшовиків. За загальними результатами, діяльність і була забута одразу після падіння Української Держави. 

Результат пошуку зображень за запитом "борис стеллецький"

Одним з  особистостей Директорії, яка залишила свій слід був Микола Олександрович Красовський — полковник армії УНР. Син київського священика до Першої світової  війни обіймав різні посади у царській поліції та досяг великих успіхів у боротьбі зі злочинністю. Керував карним розшуком, налагоджував мережу агентури та негласних співробітників і мав у цьому не аби які успіхи. Він був серед тих, хто розслідував справу вбивства 13-річного Андрія Ющинського, що згодом переросло у відому «Справу Бейліса». Вважається, що як професійний борець з криміналом, він вважав вбивство хлопчика кримінальним злочином і виключав «офіційну версію» про ритуальний характер скоєного задля крові християнських дітей для обрядів іудеїв. 

Результат пошуку зображень за запитом "микола красовський"

У часі української революції 1917 служив у київській поліції, потім був ув’язнений німцями. У 1920 році очолив інформаційний відділ генерального штабу армії УНР (ІНФІБРО). Налагодив настільки ефективну агентурну та контррозвідувальну роботу на основі досягнень спецслужб Скоропадського, що розвинена ним структура отримала назву «петлюрівська ЧК», а за самого керівника цієї «ЧК» більшовики призначили велику винагороду.

Очолювати структуру йому довелось менше року, хоча ефективність її роботи ула достатньо високою. Генеральний штаб дієвої армії УНР отримував достатньо вичерпну інформацію і про стан справ у «червоних» і у «білих» на окупованих українських землях, мав навіть агентуру у Петрограді та Москві.

За різними джерелами, Микола Красовський, після евакуації уряду УНР до Польщі в 1921 році, певний час проживав там, а потім його доля невідома. Є дані що від поїхав до Єгипту, де в Каїрі помер у 1938 році.

Серед інших відомих представників державних структур УНР, що продовжили роботу в еміґрації, можна назвати Миколу Юхимовича Чеботарьова. Але це постать неоднозначна. З початком революції 1917 року, будучи в царській армії, обіймав посаду військового комісара. В Українській Державі був ув’язнений та звільнений разом з Симоном Петлюрою. Очолював контррозвідувальний відділ штабу дієвої армії УНР у квітні-липні 1919, але за власними ж словами не зміг довести справу організації до кінця. Працював в політичному департаменті Міністерства внутрішніх справ УНР, потім перебував на різних посадах та з рештою був призначений начальником охорони Головного отамана. Знав про операції заплановані розвідкою УНР та сам намагався активно долучатись до них, використовуючи близькість до Симона Петлюри. Пропонував використовувати українців, які повертались в СРСР, як агентів. Конфліктував з лідерами еміґрації, які закидали, що він німецький агент. По вбивстві С.Петлюри у М.Чеботарьова залишився архів отамана. Історики вважають, що там було досить багато компрометуючих матеріалів на лідерів української еміґрації. Але М.Чеботарьов так до кінця життя і не оприлюднив їх. А місце перебування його власного архіву досі невідоме. 

Результат пошуку зображень за запитом "микола юхимович чеботарьов"

Поразка української революції на Надніпрянщіні призвела до того, що центром боротьби стала окупована Польщею Галичина. Після кількох років внутрішньої боротьби, безумовним лідером став полковник Євген Коновлець. 

Пов’язане зображення

Офіцер легіону Українських Січових стрільців, учасник національної революції на боці Директорії УНР, один з тих хто до кінця боровся за українську незалежність, а після поразки визвольних змагань розвернув масштабну діяльність в екзилі та в Галичині. Мережа конспіративних квартир організації простягнулась від Відня та Праги до Львова та Каунаса. Є дані, що навіть в Ленінграді був архів ОУН. Організації українців, що програли але не здались, почали переформатовуватись та об’єднуватись.  Спочатку, такою структурою була Українська військова організація (УВО), потім Організація українських націоналістів (ОУН), що привертали до себе увагу лідерів Європейських держав. Якщо для Польщі та СРСР вони стали ворогами, то для Литви та Німеччини — цінними союзниками, яким активно допомагали. Навіть сам полковник Коновалець мав литовський паспорт для вільного пересування Європою, а подорожував він багато. Таємні перемовини з лідерами країн, комбінації та вплив на події стали його другою натурою. Терористичні акти, пропагандистські акції, таємна підготовка майбутніх керівників та військових для відновленої Української держави, захист своїх членів перед офіційною владою (вважається, що саме його втручання дозволило замінити смертну карту на ув’язнення С.Бандері під час Варшавського процесу) — це неповний перелік роботи, яку проводив полковник. 

Навіть його смерть стала частиною секретної операції, щоправда направленої проти нього самого — вбивство за допомогою вибухівки, замаскованої під коробку шоколадних цукерок і здійсненне  майбутнім генералом НКВС, одним з фаворитів Сталіна — Павлом Судоплатовим.

Але боротьба на цьому не припинилась. Скоординовані дії українських організацій об’єднанних в ОУН, а з розпалом Другої світової війни створена УПА вимагали власної служби безпеки. І така була створена, і відповідала найвищім стандартам організації та ефективності роботи. 

Справжнім її творцем можна вважати Миколу Васильовича Арсенича-Березовського. Активний член ОУН у міжвоєнний час. Кілька разів був ув’язнений польською дефензивою (контррозвідкою). Втік з в’язниці у 1939 та прибув до Кракова де пройшов підготовку організовану ОУН. 

Результат пошуку зображень за запитом "микола арсенич"

У 1941 році він очолив створену за рік до цього Службу безпеки ОУН. Передбачалась наявність в підрозділах УПАреферентур СБ та окремих боївок. Розроблена орієнтовна штатна структура та чисельність, де поряд з референтом був його заступник, бойовики на яких покладались обов’язки охорони та виконання покарань, слідчі, які розслідували провали організації та надзвичайні випадки, що цікавили керівництво, архіваріус (вів документацію та діловодство), агентурна мережа, котра повідомляла потрібну інформацію про діяльність противника. В певні періоди СБ діяла незалежно від територіальних органів УПА маючи власні завдання. Референти СБ приймали участь у зарахуванні нових члені до лав Української повстанської армії. Забезпечували підготовку агентури та її імплементацію у адміністративний апарат, державні структури ворога.

Після повторної окупації більшовиками західних областей України в 1944 році, СБ ОУН виробила ефективну тактику протидії, яка полягала в терактах та диверсіях проти МҐБ, радянських органів влади. Покарання провокаторів та «сексотів», які пішли на співробітництво з радянською владою. Автономність та незалежність в діяльності стали сильною стороною СБ ОУН, яка довгий час заважала радянським спецслужбам ефективно боротись з нею. Чітко організована робота з документацією дозволила зафіксувати основні події встановлення «совдепії», серед них  злочини проти місцевого населення скоєнні працівниками радянських адміністрацій. 

Сам Микола Арсенич був прикладом ідеологічної стійкості та витримки. Головна заслуга злагодженої та ефективної роботи СБ належить його організаторському таланту та лідерським здібностям. Він поряд з підлеглими переживав всі скрути та небезпеки підпільної боротьби. Керуючи СБ шість років був однією з найважливіших осіб для ліквідації каральними органами МҐБ. Потрапивши до засідки 23 січня 1947 року, аби уникнути полону застрелив себе та свою дружину. Посмертно отримав звання генерала (єдиний серед керівників СБ ОУН та один із дев’яти українського націоналістичного підпілля). 

Говорячи про людину-символ української спецслужби не можна оминути і суперечливу постать першого керівника Служби безпеки України — генерала Євгена Кириловича Марчука. Він став першим у 1991 році очільником контррозвідки незалежної України. Спочатку Служби національної безпеки України (потім слово “національної” прибрали), без приставки в.о., як його попередник. 

Результат пошуку зображень за запитом "євген марчук"

Не обмежуючись лише службою в контррозвідці, Євген Марчук згодом обіймав низьку державних посад, прем’єр-міністра, секретаря РНБО, міністра оборони. При цьому зумів, будучи звинуваченим у репресіях проти української інтеліґенції у 80-ті роки, як співробітник КДБ, привернути на свій бік національно свідому частину населення під час президентських виборів в 1999 році на яких був висунутий одним з кандидатів.

До його заслуг симпатики відносять значну роль у створенні самостійної від Москви Служби безпеки нової незалежної держави, протидія російській агресії на острові Тузла в 2003 р, демонстрація державницьких поглядів, участь у протидії російській агресії на Донбасі. 

Серед критики – минуле генерала, як частини каральної по відношенню до свідомих українців, радянської системи КДБ. 

Звісно, що запропонований перелік українців, які залишили помітний слід на ниві розвідки та контррозвідки не є вичерпним, але і він засвідчує, що нам є з кого обирати і є ким пишатись. 

Обираючи одну фігуру, яка має символізувати головну контррозвідувальну службу України слід виходити з того, нащадком кого себе має вважати ця структура. До тепер, зокрема в українській вікіпедії, СБУ вважають нащадком КДБ УРСР. Входячи з цього, більшість наведених особистостей є ідейно непідходящими. Виправити ситуацію можна або заявивши  про якісно новий характер служби і незалежність її від попередника — Комітету держбезпеки, а на додаток провести історичну лінію до однієї зі структур 1917-1921 або революційної ОУН.

Що стосується персоналій козацьких часів, то гетьман Богдан Хмельницький вже «монополізований» Державною прикордонною службою. Інші особи тієї доби підходять до символів окремих напрямів, але не у масштабах всієї служби. 

Ідеологічні штампи, щодо діяльності ОУН та УПА, досить міцні в середовищі силовиків, а особливо — поліції. Але в достатній мірі сильні й в СБУ. Це може стати серйозною перешкодою та викликати негласний саботаж прийняття нових символів. Діячі УНР (той же самий Симон Петлюра) в громадській свідомості викликають менше негативу та спротиву. Втім і відмовлятись від своєї історії не маємо права. Отже, потрібен компроміс з урахуванням історичних заслуг українських розвідників та контррозвідників.

З огляду на все наведене вище, з нашого погляду логічним було би визнати патроном щита й меча України – Миколу Арсенича-Березовського, як найуспішнішого діяча служби безпеки, що боролась за нашу незалежність.

На роль героя-символа можемо також розглянути особу масштабну, але яку сприймуть після відповідної ідеологічної та підготовчої роботи. З вищенаведених підходить постать полковника Євгена Коновальця — діяча доби Національно-визвольних змагань 1917-1921 та активного борця міжвоєнного часу, який загинув за свої ідеї. Але вибір буде залежати від напрямку подальшої реформи Служби безпеки України, яка вже давно назріла.

Автор – Олег Савченко

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Tagged , , .

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *